Відгуки і рецензії читачів
18.03.2024
Володимир Винниченко використав демонічний образ злого духа, Мефістофеля як прикметну рису цілком земного персонажа, показав його двоїстість і неврівноваженість: здатність до імпульсивних вчинків і, в той же час, м'якість і поступливість.
Ця характеристика цілком розкриває образ Якова Михалюка, його егоїстичну натуру в бажанні домінувати, вершити чужі долі, підкорювати й ламати людей, тим самим самостверджуючись, підносячись до рівня "надлюдини"
Драми сімейні й особисті - поле хворобливих експериментів Михалюка - часто втомлюють його, викликають апатію, змушують задумуватися про сенс життя (нерідко й про смерть).
Персонаж складний і цікавий (мушу зізнатися, сподобався мені цей мерзотник). Він нерідко повертається для "місця злочину", допомагає тим, кого колись скривдив, або ж зловтішається.
З дитинства Яків має звичку розповідати собі на ніч казку (вони ж записки Кирпатого Мефістофеля). Ця звичка теж стає частиною його "гри в Бога".
Якщо коротко по сюжету, то живе собі успішний київський адвокат, якому щастить як чортяці. Звиклий маніпулювати й підкорювати собі людей, одного разу він зустрічає на вулиці чарівну даму - Білу Шапочку - і вперше у житті дістає облизня. Щоб підлатати своє его, Яків тут-таки знайомиться іншою жінкою. Клавдія заміжня, але давно вже живе окремо від чоловіка й самостійно виховує сина.
Михалюк відчуває до неї жаль (так, він здатен жаліти людей) і азарт: йому подобається думати про власний вплив на неї.
Звабивши її, він швидко втрачає інтерес до цієї жінки і рве стосунки. В цей момент, Біла Шапочка знову з'являтися в його житті, і цього разу йому вдається завоювати її увагу. З цією жінкою Яків мріє створити сім'ю й навіть уявляє собі сцени з їх подружнього життя. Та несподівана звістка руйнує всі його плани: Клавдія народила від нього сина Міку.
Кирпатий Мефістофель більше не контролює ситуацію...
Роман порушує дуже сміливі (як на свій час) теми про подружню вірність, позашлюбну вагітність, розлучення, громадянський шлюб і т.ін
Ця характеристика цілком розкриває образ Якова Михалюка, його егоїстичну натуру в бажанні домінувати, вершити чужі долі, підкорювати й ламати людей, тим самим самостверджуючись, підносячись до рівня "надлюдини"
Драми сімейні й особисті - поле хворобливих експериментів Михалюка - часто втомлюють його, викликають апатію, змушують задумуватися про сенс життя (нерідко й про смерть).
Персонаж складний і цікавий (мушу зізнатися, сподобався мені цей мерзотник). Він нерідко повертається для "місця злочину", допомагає тим, кого колись скривдив, або ж зловтішається.
З дитинства Яків має звичку розповідати собі на ніч казку (вони ж записки Кирпатого Мефістофеля). Ця звичка теж стає частиною його "гри в Бога".
Якщо коротко по сюжету, то живе собі успішний київський адвокат, якому щастить як чортяці. Звиклий маніпулювати й підкорювати собі людей, одного разу він зустрічає на вулиці чарівну даму - Білу Шапочку - і вперше у житті дістає облизня. Щоб підлатати своє его, Яків тут-таки знайомиться іншою жінкою. Клавдія заміжня, але давно вже живе окремо від чоловіка й самостійно виховує сина.
Михалюк відчуває до неї жаль (так, він здатен жаліти людей) і азарт: йому подобається думати про власний вплив на неї.
Звабивши її, він швидко втрачає інтерес до цієї жінки і рве стосунки. В цей момент, Біла Шапочка знову з'являтися в його житті, і цього разу йому вдається завоювати її увагу. З цією жінкою Яків мріє створити сім'ю й навіть уявляє собі сцени з їх подружнього життя. Та несподівана звістка руйнує всі його плани: Клавдія народила від нього сина Міку.
Кирпатий Мефістофель більше не контролює ситуацію...
Роман порушує дуже сміливі (як на свій час) теми про подружню вірність, позашлюбну вагітність, розлучення, громадянський шлюб і т.ін
