Розкрилася мені книга в цілому у кінці. І це однозначно гідна історія.
Моментами шокуюча, моментами болюча, моментами огидна. І у той же час вона про прийняття смерті, про дружбу, про любов, про зцілення…Глибша, ніж мені спочатку здалось.
Що ви знаєте про професію бальзамувальника? Я особисто нічого не знала і завжди думала, що бальзамують тільки якихось особливих людей. А виявляється бальзамування потрібне, щоб тіло померлої людини мало кращий вигляд і можна було провести прощання і похорон у будь-який зручний час (особливо якщо треба перевести померлого до іншого місця). Це професія однозначно не для всіх. Але у головного героя Вільяма батько і дядько займаються похоронним бізнесом вже багато років, тому він змалку був поряд з ними і споглядав за всіма процесами. У той же час його мама, Івлін, хоче, щоб син співав у церковному хорі. Хлопчик навіть кілька років вчиться у церковній школі при Кембриджі ( і він має шалені перспективи), але після певних подій вирішує кинути усе заради бальзамування ( у якому теж має талант). У 19 років він допомагає з тілами загиблих дітей, які померли унаслідок жахливої трагедії ( відбувся зсув терикона на вугільній шахті і засипало школу). Після цього він не хоче мати дітей і взагалі отримує складну психологічну травму на усе життя.
Що ж і хто допоможе Вільяму здобути зцілення - читайте у книзі.
Вона точно не залишить байдужим.
Мова йде про катастрофу, спричинену зсувом породи на шахтарське містечко Аберфан у 1966 році. Під багатометровим шаром вугільних відходів опинилася початкова школа й оселі містян. Шансів дістати когось живим з-під зсуву майже не було, тому ремесло Вільяма, який щойно вивчився на бальзамувальника, привело його в саме серце лиха.
Ті кілька днів і ночей, що він їх провів, омиваючи знівечені дитячі тіла, надломили хлопця й осадом сіли на його подальше життя.
Одразу слід роз'яснити, що це не роман про Аберфанську катастрофу - в ньому не йдеться ні про причини зсуву, ні про подробиці ліквідації аварії, ні про її жертв. Мова йде про емоційні гойдалки головного героя і про вплив зовнішніх чинників на його психіку. Тому в оповіді є чимало про його дитинство, навчання в Кембриджській школі хористів, смерть батька, нелегкі стосунки з матір'ю і дядьком, кар'єру бальзамувальника, одруження й подружнє життя.
Цей роман про те, як в один момент життя може дати тріщину і про те, як важко буває зібрати себе докупи...
Попри похмурі барви, книга дуже оптимістична. Я б сказала, життєствердна.
Мені сподобалось, як авторка показала розвиток характеру гг за допомогою музики. А ще сподобалась толерантна атмосфера роману: хоч Вільям дуже часто випрошував копня, навколо нього розростався кокон любові й розуміння.
Окремі частини роману здалися мені нерівноцінними: після потужної зав'язки оповідь трохи збавила темп, а потім стала дещо меланхолійною й трохи "штучною", проте історія сама по собі чипляє за живе й тримає в постійній напрузі.
Це дебютний роман письменниці, тому не можу не привітати її з прекрасним почином