Коли читаю мемуари, то завжди зважаю на похибку. Бо розповісти про своє життя обʼєктивно — нереально. Але ми й не за цим ідемо до мемуарів, а якраз шукаємо оптики саме тієї людини, яка нас цікавить. Я ніколи не була фанаткою Брітні Спірс і згадаю може зо три її пісні, але мене цікавлять люди, які стають шалено популярними, імʼя яких неможливо ігнорувати чи не знати, бо вони всюди. Принаймні у моєму дитинстві словосполучення «Брітні Спірс» нарівні з «Рікі Мартін» були знайомі, здається, навіть моїй бабці, а її обличчя було на зошитах, пеналах і наклейках на холодильниках.
Проте, навіть зважаючи на похибку, навіть якщо лише четверта частина цієї історії — правда, то мені дуже шкода Брітні Спірс. Бо так, як поводилися з нею найрідніші люди, не заслуговує ніхто. Я побачила дівчинку, яка не встигла подорослішати, але на яку звалилась величезна відповідальність і шалені очікування, а також цілком заслужена слава й визнання. Найбільше в таких історіях мене вражає трудоголізм людей, любов до своєї справи. Хоч як прикро, але талант не завжди є запорукою щастя.