Жовтолика

Жовтолика - Ребекка Кван. Не зовсім однозначні враження в мене від книги. Бачила багато хто в дикому захваті але для мене просто досить непогана книга. Цікава, грамотно побудована і добре написана. Але, щоб зловила якісь інсайди про видавничу справу - ні. Тема расизму для мене напевно, дуже далека і не зовсім зрозуміла бо в деяких моментах починалась повноцінна травля "білих" людей і все одно це був буллінг азійців. Хто його знає як працює та толерантність. Приємним моментом для мене було те, що не лише українці люблять срачі в соціальних мережах і насолоджуються ними. Це прям інтернаціональне хоббі. Та й культура кенселінгу в США також трохи кульгає, інколи працюючи навпаки на популярність. Одним словом декілька гарних вечорів вам забезпечено. Хоча і є декілька сюжетних ліній які здається додались просто щоб книгу зробити трішки обємнішою, та все ж можу сміливо рекомендувати.
Джун звичайна собі середньостатистична письменниця яка спробувала але в неї не вийшло. На відміну від її подруги - Атени. Здається дівчина народилась із срібною ложкою в роті і все що стосується написання і видання в неї виходить з першого разу і розлітається шаленими накладами. Незрозуміло, що поєднує цих двох. Можливо, заздрість і жалість? Проте життя вміє жартувати і коли відома письменниця помирає від дурного випадку, маловідома бере долю в свої руки і викрадає рукопис. Але чи варта слава, гроші і популярність того, щоб стати центральним стовпом в срачах?

Ребекка Кван — молода авторка з яскравим поглядом на сучасну літературу. Більшість її книжок у стилі фентезі, однак "Жовтолика" вирізняється глибокою сатирою на реальний видавничий світ.

Роман розповідає історію Джун, молодої письменниці, яка намагається пробитися у літературне коло, але стикається зі складними викликами і конкуренцією. Її перший роман не здобув успіху, тоді як її подруга Атена Лю впевнено йде до письменницької вершини.
Починаючи як письменниця, щиро закохана в літературу, Джун вплутується в плагіат: вона використовує чернетку подруги для написання книги, яка приносить їй омріяну славу.
Оскільки оповідачкою є сама Джун, то вона і не сприймається як бездушна злодійка, а скоріше як складний, морально неоднозначний персонаж. Її внутрішня боротьба і пошуки сенсу викликають у читача симпатію та дискомфорт одночасно. Кванн вміло показує, що моральні дилеми не завжди чорно-білі, а часто мають відтінки сірого. В книзі дуже багато всього, якщо пройтись тільки по верхах, то можна виділити три основні проблеми твору:

1. Плагіат й авторське право:
Джун розпочинає як амбіційна письменниця, що бореться за визнання, але поступово втрачає моральні компас і занурюється в крадіжки ідей. Ця тема показує, як важливо для письменників бути чесними та етичними у своїй творчості, а також які наслідки можуть мати порушення авторських прав.
2. Расизм:
Джун, головна героїня, представлена як звичайна біла жінка, яка стикається з «расизмом навпаки» - її не сприймають належним чином як авторку роману про китайців. В цьому аспекті мені хотілось аплодувати оригінальності й відвазі Кванн – це було дуже провокативно і до біса дотепно.
3. Вплив соцмереж і кенселінг:
Авторка також розглядає вплив «щакалячих експресів» на культуру і взаємодію, зокрема як культура кенселінгу впливає на формування громадської думки та моральних норм.

Певно, я мала завищені очікування щодо роману, бо лишилось чимало питань, особливо до кінцівки. Кванн вдало поєднує сатиру з глибокими моральними роздумами і захопливим сюжетом, створюючи твір, який неодмінно захопить вашу увагу до останньої сторінки.

Це книга, яку варто обговорювати в книжкових клубах, бо це досить контраверсійний твір. Тут є про що подискутувати.

Джун і Атена познайомилися в університеті, де вони вивчали письменництво. Обидві хотіли стати успішними авторами.
У Атени вийшло. Вона успішна, неординарна, багата, видавництва бʼються за можливість підписати з нею контракт на наступну книгу.
Джун видала одну книгу, але вона не стала популярною.
Одного вечора дівчата забагато випили, і стався супер-дивний нещасний випадок. Атена помирає, а Джун покидає квартиру померлої подруги з рукописом, який належить Атені.
Джун вирішує дописати твір і видати як свій.
І їй вдається. Вона нарешті отримує бажану популярність та визнання.
Але совість та привиди минулого не дають їй спокійно жити.

Читач спостерігає за головною героїнею, яка не є позитивним персонажем. До неї дуже багато питань. Але при всьому тому, що вона зробила, я співчувала їй, коли на неї спустили всіх псів з пекла.

Тут досить детально описано, як саме в США видають книги авторів.
І мені було б дуже цікаво почитати відгук на цю книгу від українського сучасного автора, де б було порівняння з ситуацією в Україні.

Книга дуже надихає на творчість. Хочеться кинути все і сісти писати свій opus magnum. Але книга показує і іншу сторону письменництва.
Не романтичну картинку, де автор сидить в затишному кафе з ноутбуком, пише свою історію, пʼючи ванільне лате.
А ту сторону, коли твій твір не став бестселером, нікому не цікава твоя творчість. Ти - посередність.
Або гірше - книга взлетіла і посіла всі можливі топи, видається мільйонними накладами.
І тут приходять вони - тролі в інтернеті, диванні експерти, анонімні акаунти, які бажають тобі смерті за сам факт того, що тобі пощастило стати популярним автором.
Але ж ти працювала, щоб це сталося.

Мені дуже сподобалася книга, але трішки я не задоволена кінцівкою. Мені було замало.