Життя за життям

Кейт Аткінсон написала роман-палімпсест, в якому герої мають другий-третій-п'ятий шанси прожити життя правильно, або, зрештою, просто зрозуміти, що "суть життя ж не в тому, щоб кимось стати. Суть — просто в тому, щоб бути".

Головна героїня, Урсула Тодд, прожила безліч життів. Вірніше, - вона прожила одне життя безліч разів. З кожним "пришестям" її характер, її світогляд, плин її думок змінювався, як змінювалась і дійсність навколо неї.
Неминучою була тільки війна.
"Фантастичність" сюжету пояснюється ефектом дежавю, або кінематографічним "синдромом метелика" - героїня весь час повертається в ключовий момент свого життя й міняє хід подальших подій (хоч і не підозрює про це). Спочатку це збиває зпантелику, бо читач не може зрозуміти, як це маленька дівчинка, наприклад, падає з вікна (чи тоне, чи вмирає від іспанки), а вже в наступному розділі вона собі мирно грається зі своєю лялькою.
Кейт Аткінсон має свій фірмовий стиль - найкраще їй вдаються сімейні хроніки з великою кількістю персонажів, проспекцій і ретроспекцій. Єдине, що насторожує, - це шаблонний образ матері у творах письменниці: що Банті із "За лаштунками в музеї" (а також мати Банті і мати матері Банті), що Віола в "Руїнах Бога", що Сильвія Тодд - більш подібні до казкових злих мачух, ніж до зразкових мам.
Таке враження, що авторка малює "картину навпаки" - показує родинні стосунки, якими вони не повинні бути.
Разом з тим, сюжет здається дуже реалістичним: незважаючи на "удачу" жити між двох воєн, персонажі живі й колоритні, а сюжет (кожен із сюжетів) цілком би міг стати історією чийогось життя.
Найбільший за хронометражем і за важливістю епізод із життя героїні - це війна, описана у моторошних подробицях.

сніжного лютневого дня в родині Тоддів народжується дівчинка, яку називають Урсулою. вона помирає. а потім знову народжується, аби обставини склалися трохи інакше, і її встигли врятувати — аж до наступного нещасного випадку. і так названа ведмежам дівчинка проживатиме життя за життям — з чоловіком і на самоті, з дитиною чи собакою, піддаючись стереотипам і руйнуючи їх, навіть стаючи подругою Єви Браун.

мені спершу здавалося, що це чергове переосмислення "дня сурка", але авторка створила більш заплутаний концепт. Урсула не памʼятає подій попередніх життів, хоча в певних ситуаціях має майже навʼязливе відчуття дежавю, яке керує її діями. ну або традиційно змушує родину думати, що дитина несповна розуму.

через специфічний наратив і величезну кількість героїв, у яких я постійно плуталася, роман читається повільно, але захоплює увагу з перших сторінок. той самий випадок, коли "нічого не зрозуміло, але дуже цікаво". а от добрячу частину дорослішання героїні, яке припадає на події війни, читати вже було дійсно складно — мені навіть довелося зробити паузу, бо опис бомбардування Лондона аж занадто добре уявляєш в наших реаліях(

втім, завдяки зустрічі книжкового клубу я таки зібралася з силами і дочитала, про що абсолютно не шкодую. пані Аткінсон прекрасно пише, і її книги дійсно заслуговують уваги. тож, можливо, цей роман потрапив до мене в не надто вдалий час, через що я не змогла насолодитися історією Урсули сповна, але я із задоволенням залишу «Життя за життям» на своїх полицях, аби повернутися і перечитати іншим разом.

《А що як би ми проживали життя знову і знову, допоки нарешті не зробимо все правильно? Правда, було б чудесно?》

Щодня нам доводиться робити вибір на користь собі або інших, і щодня несемо за це відповідальність. Ми не можемо із впевненістю сказати як правильно вчинити в тій чи іншій ситуації, і не можемо передбачити наслідків, спричинені нашими діями.

І неодноразово ми собі казали, що якби повернути час назад - зробили це б по-інакшому. Застерегли. Відвернули б біду.

Але чи варто повертати щось назад?

Ця книга із альтернативними варіантами сюжету, в якій головна героїня багаторазово знову і знову проживає життя. Щоразу в черговому її житті, дівчина шукає способи, прораховує варіанти та ходи, аби відвернути певну трагедію. Щоразу трапляється момент, де вона помиляється. І тоді народжується знову. І так трагедія за трагедією. Життя за життям.

У цій книзі розкривається головна метафора людського життя: його не можна прожити правильно. Не має ідеального його варіанту, хоча б тому що не існує мірки, яка б виміряла цю правильність.

І ця теорія стосується не лише однієї певної людини - всього людства. Його історії. Інколи трагедії трапляються для того, щоб уникнути чогось значного гіршого. Хоча в той момент і не уявляєш, що може бути ще гіршим. Історичні події спонукають до виникнення інших подій. Щодо цього Кейт Аткінсон ділиться своїми рефлексіями: Якби Гітлер не став канцлером, то не було б конфлікту між арабами та ізраїльтянами. Якби не було ІІ Світової війни - не було б ніякої Залізної завіси, а Росія б не ізолювала Східну Європу від Заходу. Американці б без воєнного стану не видерлися б так стрімко із Великої депресії, і не мали б значного впливу на повоєнний світ. Тоді де ж початок конфлікту, що призвів до ІІ Світової війни? Може, ще в Сараєво? А може й раніше. Якщо розплітати клубочок до початку кінця людської цивілізації - то можливо він був вже у райському саду?

Неймовірна сімейна сага у стилі магічного реалізму, переносить у міжвоєнний період і змушує добряче порозмірковувати над життям.

Дуже раджу.

«Для перемоги сил зла у світі потрібно тільки, щоб достатня кількість добрих жінок нічого не робила.»

Все починається зі снігу. 10 лютого 1910 року народжується Урсула Тодд, але гине через кілька років внаслідок нещасного випадку. І знову сніг. І знову 10 лютого 1910 року. В Урсули є шанс прожити життя по-іншому, є надія, що складуться інші обставини, що оточуючі поводитимуться інакше. Вона дійсно живе довше, але трапляється ще одне нещастя. І от знову сніг.

Це не просто фантастичний роман про альтернативні життя. Кожного разу перед Урсулою постають нові випробування і вона вирішує їх по-різному. І така одна дія (чи бездіяльність) впливає на формування характеру, призводить до ведення певного способу життя.

Авторка яскраво описує як впливає на майбутнє жінки вчинене над нею насильство. Це далеко не лише справа загоєння фізичних ран. Навіть коли жінці видається, що вона не відчуває психологічних наслідків, такі вчинки, а особливо розуміння того, що ти не дала відпір, формують подальші патерни поведінки.

Події відбувають на тлі Другої світової війни. Аткінсон детально змальовує бомбардування Лондона, жахи війни для жителів, коли не відомо, що краще - померти чи вижити. У деяких життях Урсула зустрічає Єву Браун і Гітлера, навіть намагається його вбити. Але ми так і не дізнаємось, що би було, якби це сталось, адже «історія не знає умовного стану».

Роман цікавий, захопливий і не простий. Тут є багато тем для роздумів, герої щоразу вибирають інші лінії поведінки, але авторці вдалось залишити в кожному його унікальність. Незалежно від розвитку подій, кожен поводиться так, як властиво би було саме йому. Читаючи, я постійно думала який же варіант життя для Урсули буде остаточним.