Для тих, хто полюбляє кілька часових пластів у романах – ця книжка теж знахідка, бо тут маємо паралельно дві сюжетні лінії, котрі розвиваються в різні часи, хоча й поєднані одним персонажем.
Заплутані родинні зв’язки додають інтриги. А найсмачніше для мене в цій книзі – це мова авторки. З якою емоційною точністю, з якими соковитими порівняннями Ореста Осійчук описує події, характери, а особливо почуття героїв. Тільки цим можна насолоджуватись, а ще ж є цікавий сюжет. І дуже виразні персонажі. Серед моїх улюблених – малі розбишаки і цьоця Кася (як не дивно, бо однозначним персонажем її не назвеш). Якщо вже й говорити про якісь недоліки книжки (а не дуже й хочеться, бо післясмак залишився щонайкращий), то можу сказати лише про книгарню, її мені видалось у тексті замало, бо з назви очікувалось таки більше «книжкової» атмосфери.
Михайло Фариняк, той, що Місько, той, кого мама залишила на родичів, відданий, щирий, люблячий хлопчисько, змушений витримати багато випробувань. Він проходить через міцну дружбу, прив’язаність, дитяче кохання, зраду, біль, війну. Ніщо не змінило того, ким він є. Підбадьорений ніжним абрикосовим цвітом, солодким запахом стиглих абрикосів і дружнім пулянням гнилими фруктами, він завжди залишається собою. А ще є дядькова «Абрикосова книгарня» - його джерело мудрості.
У романі переплітаються події з Міськового дитинства, яке минало у часи Першої світової війни, та сучасність, вже з іншим героєм, на якого вони опосередковано вплинули. Головними героями більшу частину книжки є діти, але історія абсолютно не дитяча. Сюжет закручений, багатогранний, чого він назви і обкладинки я не очікувала)
Книжка дуже цікава, атмосферна. Вона не проста, змушує задуматись, співпереживати, хвилюватись за долю героїв. Манера письма авторки легка, з нотками діалекту, з добрим гумором і м’якою розповіддю про сумне. Для мене історія не завершена, хочеться ще.