Незмінною лишається легка і технічно хороша манера письма. Авторка обрала актуальну і зрозумілу для всіх тему: побут і стосунки між людьми, що вимушено живуть разом, тікаючи від війни.
Головний герой – Толік, успішний айтівець, що давно переїхав до Іспанії і нарешті купив тут власний будинок. Він облаштував його на свій смак: в мінімалістичному стилі, з ігровими автоматами в підвалі, кавоваркою. Однак його вивірений спосіб життя обривається, коли в Україні починається війна і до нього з’їжджаються родичі.
Ситуація точно знайома багатьом, бо нагадує власний пережитий досвід.
Це дуже різні люди, різного віку і світогляду, тож співжиття в одному будинку приводить до багатьох доволі комічних побутових ситуацій. Власне, на цьому все. Бо якогось розвитку персонажів я не помітила.
Далі головні герої починають ходити на якісь вечірки, де вигулькують «хароші руські», але вони настільки карикатурні й стереотипні, що ні про яку проблемитику мова навіть і не йде. Не до кінця зрозумілі і митарства головного героя: його кидає, як листок на вітрі. Він не може ні відстояти особисті кордони, ні розібратись у стосунках із дівчатами. Фінал взагалі все тільки сплутав.
Читаю протилежні відгуки на книгу і переконуюсь, що вона – для поверхового читання, без високих очікувань і занурення в тему.
Ми бачимо, як відголоски війни впливають на кожного члена родини. Дійові особи активно стежать за зменшенням русскіх. Разом з тим сонячна Іспанія не може захистити від новин, які ятрять душу. Провина вцілілого впливає на внутрішні переживання героїв. Війна - окупація, прильоти, загиблі мирні і військові.
Авторка цікаво показує вечерю, під час якої збирають гроші для українців. Але зачіпає те, що там з'являються "харошиє русскіє", які втекли від війни. Їх поява викликає спротив і внутрішню агресію героїв, і це цілком зрозуміло. Кожен представник країни-агресора є маркером її культури.
Пропозиція розділити зібрані кошти між українцями і рускіми показує нерозуміння Європи суті війни.
Толік неспроста ставить драбину, щоб потрапити в свою кімнату і нікого з родичів не бачити при цьому. Чоловік в силу свого темпераменту важко переживає збільшення кількості людей, які живуть у щойно купленому домі. Всі його сподівання на омріяне життя розсипаються на друзки з появою родичів на порозі. Він часто себе картає за те, що боїться іти воювати і не являється справжнім чоловіком.
Родина робить часом незрозумілі дії, як наприклад, садіння помідорів у фонтані, для того, щоб триматися морально.
Під час прочитання на мене находили спогади, як я з родиною жила у родичів у селі, Як спільний побут вимушених переселенців вплинув на подальші стосунки. Так і Драбина описує той досвід, який багато хто пережив. І ніщо не радує, коли у рідній стороні іде війна.
Драбина - книга про надію, вона показує, що дії допомагають вплинути на стан речей і не поїхати кукухою.