Чому «тут і зараз» не працює, а час — не інструмент для досягнення цілей
🔥Кешбек до 15%!
0 0,00 грн

Чому «тут і зараз» не працює, а час — не інструмент для досягнення цілей

Людське життя сміхотворно коротке. Все, що ми маємо — це в середньому 4 тисячі тижнів, або ж 80 років. Як зрозуміти, що для нас є справді важливим, а що не варте і крихти нашого часу? Як наповнити своє життя сенсом та зосередитись на справді важливих для нас речах? Розібратися у цьому допоможе книжка «Чотири тисячі тижнів. Тайм-менеджмент для смертних» Олівера Беркмена, що вийшла друком у нашому видавництві.

Новонароджена дитина, що швидко розвивається, як ніщо інше оприявнює те, що життя — це послідовність короткочасних і цінних самих по собі переживань, які ви проґавите, якщо повністю зосередитеся на якомусь віддаленому пункті призначення. Проте автор і ведучий подкасту Сем Гарріс зробив тривожне застереження, що це стосується всього: через недовговічність наші життя наповнюються справами, за які ми беремося востаннє.

Колись настане момент, коли я востаннє візьму на руки сина (ця думка наводить на мене жах, і її важко заперечити, адже я не робитиму цього, коли йому виповниться тридцять), і так само ви колись востаннє відвідаєте дім, в якому росли, поплаваєте в океані, займетеся коханням або матимете душевну розмову з близьким другом. Але коли цей момент настане, ви, найімовірніше, не знатимете, що робите це востаннє. Можна було б здивуватися приголомшливій нечулості до реальності, що виявляється у сприйнятті цих моментів лише як етапів на шляху до якоїсь майбутньої миті, якби не одна річ: ми всі так робимо, і до того ж постійно.

Звичайно, в тому, що ми ставимося до нашого обмеженого часу як до інструмента, не лише наша провина. До цього нас підштовхують могутні зовнішні сили, адже ми живемо в економічній системі, яка по своїй суті інструменталістська. Насправді капіталізм — це гігантська машина, що заради прибутку інструменталізує все на своєму шляху: ресурси планети та ваші час і вміння (тобто «людські ресурси»).

Це проливає світло на малозрозумілу істину, чому багаті люди в капіталістичних країнах часто почуваються нікчемними. Вони чудово вміють інструменталізувати час для накопичення статків, що в капіталістичному світі й визначає вас як успішну людину. Але через це вони сприймають теперішнє всього-на-всього як корабель, що має доправити їх до щасливого майбутнього. І попри те, що їхні банківські рахунки зростають, їхні життя втрачають сенс. Це також підтверджує кліше про те, що люди в менш економічно розвинутих країнах повніше насолоджуються життям; інакше кажучи, вони не так зосереджені на накопиченні багатств і більше радіють дарам сьогодення. Приміром, Мексика часто обходить США в рейтингу країн за рівнем щастя населення.

Звідси й бородата байка про ділка з Нью-Йорка, який під час відпустки зустрів мексиканського рибалку, який розповів йому, що працює лише кілька годин на день, а решту часу попиває на сонечку вино та грає з друзями на банджо. Вжахнувшись від підходу рибалки до тайм-менеджменту, ділок дав йому пораду: якщо він більше працюватиме, то зможе купити більше човнів, найняти інших рибалок, які б виконували роботу за нього, заробити мільйони та рано вийти на пенсію.

— І що ж мені тоді робити? — запитав рибалка.

— Ну, тоді ви зможете попивати на сонечку вино та грати з друзями на банджо.

Однак було б помилкою робити капіталізм одноосібним винуватцем того, що сучасне життя так часто нагадує завал, який треба розгребти, щоб дістатися світлого майбутнього. Насправді ми є співучасниками. Ми обрали ставлення до часу як до інструмента, адже це дозволяє зберегти відчуття абсолютного контролю над життям. Допоки ви вірите, що справжній сенс життя лежить десь попереду, що одного дня ваші зусилля принесуть плоди у вигляді золотого віку щастя, вільного від негараздів, то можете уникати неприємної правди про те, що ваше життя не прямує до якогось моменту істини, який ще не настав. Ми засліплені одержимістю вичавлювати з часу майбутню вигоду і не помічаємо, що насправді момент істини завжди зараз, що життя — це лише послідовність моментів, яка завершується смертю, і що навряд чи ми дочекаємося миті, коли все йтиме чітко за планом. Тому краще нам перестати відкладати «справжній смисл» нашого існування на майбутнє і поринути в життя вже тепер.

Однак «жити в моменті» та знайти сенс у теперішньому не так вже й просто. Ви коли-небудь намагалися? Хоча сучасні духовні вчителі й запевняють, що це найкоротший шлях до щастя, і з’являється дедалі більше психологічних досліджень корисності «насолоди», тобто свідомих зусиль радіти життєвим дрібницям, досягти цього надзвичайно важко. У книжці «Дзен і мистецтво догляду за мотоциклом», що пронизана атмосферою хіпі, Роберт Пірсіг розповідає, як разом із сином приїхав в Орегон на блакитний обшир озера Крейтер, що утворилося на місці колишнього вулкана і є найглибшою водоймою в Америці. Він був рішуче налаштований насолодитися поїздкою, але йому це не вдається. Пірсіг пише: «Ми поглянули на озеро з відчуттям “ну, ось і воно”, таке ж як на картинках. Я подивився на решту туристів, які також почувалися не у своїй тарілці. Я не гнівався, лише відчував якусь нереальність ситуації і те, що враження від озера зіпсовані тим, що воно виставлене напоказ». Що дужче ви намагаєтеся бути тут і зараз і помічати все, що відбувається, то сильніше відчуваєте, що ви не тут і не зараз. Або ж вам це вдається, але ви не отримуєте яскравих вражень.

Я уявляю, як почувався Пірсіг. Кілька років тому я відвідав Туктояктук — невеличке поселення на крайньому заході Північно-Західних територій Канади. На той час до нього можна було дістатися лише повітрям і морем, а взимку — тільки позашляховиком через заледеніле озеро повз скуті кригою кораблі, а тоді по замерзлому Північному Льодовитому океані. Я мав висвітлити протистояння Канади і Росії за нафту на Північному полюсі, та оскільки багато чув про полярне сяйво, то хотів поглянути й на нього. Кілька ночей підряд я змушував себе виходити на тридцятиградусний мороз, за якого волога в носі замерзає, щойно ви вдихаєте, але бачив лише темряву та важкі хмари. Тільки останньої ночі приблизно о другій годині пара з сусіднього готельного номера радісно загупала в мої двері й сказала, що час настав: полярне сяйво готове до споглядання. Я накинув якісь речі поверх термобілизни та ступив під небесне склепіння, що з одного краю горизонту до іншого рухалося зеленим запиналом. Я був налаштований насолодитися видовищем, про яке наступного ранку навіть тамтешні жителі відгукувалися із захватом. Та що сильніше я намагався, то гірше в мене виходило. Мені так і не вдалося поринути в момент, і, повертаючись до затишного номера, я зловив себе на думці, від якої мене й донині пересмикує: «Хм, воно схоже на заставку монітора».

Проблема в тому, що намагання зануритися в момент, які ззовні кардинально відрізняються від інструментального підходу до часу та зацикленості на майбутньому, які я критикував у цьому розділі, насправді є іншою їхньою версією. Ми так зосереджуємося на оптимальному використанні часу — у цьому разі не для пізнішої вигоди, а для переживання, що збагатить наше життя тут і зараз, — що це перекриває саме переживання. Це наче безсоння через те, що ви намагаєтеся примусити себе заснути. Можливо, ви твердо вирішили залишатися в моменті, поки, скажімо, миєте посуд, але вам це не вдається, бо ви постійно думаєте, чи зараз у моменті. Насправді спроби бути тут і зараз не приносять розслаблення, а радше напруження, і, силуючи себе до тоншого відчуття теперішнього, ви неодмінно зазнаєте невдачі.

Для повнішого життя в моменті доцільніше було б зрозуміти, що насправді ви завжди живете в моменті, подобається вам це чи ні. Зрештою, ваші думки про те, чи достатньо ви зосереджені на митті посуду або на насолоді від частішого сексу завдяки участі в психологічному експерименті, зринають у теперішньому. А оскільки ви й так уже в теперішньому, спроби відтворити цей стан видаються доволі сумнівними. Намагання жити в моменті означають, що ви від нього якимось чином відокремлені й що вам або вдасться до нього повернутися, або ні. Хоч яким моторошним це здається, але поривання жити тут і зараз — це ще один інструментальний підхід до використання часу, яким ми намагаємося втримати над ним контроль. І як зазвичай, він не спрацьовує. Мулькість, яку ви відчуваєте, коли силуєтеся «бути в моменті», —це психологічний дискомфорт від намагання витягнути себе за своє ж волосся, удосконалити свої стосунки з моментом у часі, коли насправді ви і є цим моментом.

Джей Дженіфер Метьюз у невеличкій книжці під назвою «Надзвичайно короткі інструкції про те, як бути самим собою» пише: «Ми нічого не можемо витягнути з життя. Немає ніякого потойбічного місця, куди ми могли б щось принести. За межами життя не існує маленької кишені, куди ми могли б заховати поцуплені в нього запаси. Життя у моменті не має зовнішнього виміру». Щоб повніше жити в теперішньому, треба всього-на-всього визнати, що іншого вибору у вас ніколи й не було.

Коментарі
Поки немає коментарів
Написати коментар
Прізвище ім'я*
Email
Введіть коментар*
47 + ? = 48
Введіть капчу*
×
єПідтримка