0 Кошик 0,00 грн
0 Кошик 0,00 грн

Країна незламних. 20 історій про незламних українців

24 Лютого 2024

Два роки тому 24 лютого росія вдерлася в кожен український дім, стираючи на своєму шляху цілі міста, виганяючи людей з домівок, окуповуючи і вбиваючи все і всіх навколо. Але попри пекучий біль і непоправні втрати, повномасштабне вторгнення пробудило в нас те, що не під силу зламати жодному ударові ворога — нашу єдність і незламність.  Авторки Reporters зібрали 20 коротких історій про героїчні вчинки українців у період між 23 лютого і 9 травня 2022 року, що  увійшли до книжки «77 днів лютого». У цих відвертих репортажах є біль, страх, ненависть, подекуди відчай. Та головне — надія.

Ілюстрація Країна незламних

Усі наші плани, мрії, звичний триб життя — усе це було знищено вибухами російських ракет на світанку 24 лютого 2022 року. Раптом першочерговими стали питання виживання. Де знайти надійне укриття і як навчити шестирічну дитину не панікувати щоразу, коли треба спуститися в підвал під завивання сирени. Як умовити батьків і безпечно вивезти їх із міста, яке ще вчора було мирним містом твого дитинства, а в один день стало передовою війни. Як зібрати на війну чоловіка, доти далеку від армійської справи людину: юриста, айтішника, бармена. Як не збожеволіти, коли він тижнями не виходить на зв’язок. Як знайти сили, коли отримуєш повідомлення, що дорога тобі людина загинула, а її тіло вже кілька днів не можуть забрати з поля бою, бо він не вщухає. Як при цьому продовжувати працювати, розповідаючи у текстах і фотографіях сотні подібних трагедій твоїх співгромадян. Ці факти — не збірні образи, а реальні історії з нашого нового життя.

Марічка Паплаускайте — українська репортерка;

співзасновниця та головна редакторка

онлайнового журналу Reporters

Професор університету, який добровільно подався до війська у перший день російського вторгнення. Тепер читає лекції студентам онлайн просто з окопу: у бронежилеті й касці, з повним боєкомплектом і зошитом із нотатками.

* * *

Бабуся з села на Київщині, яка допомагала ЗСУ наводити вогонь на ворога — ходила пішки на позиції росіян, рахувала техніку й передавала дані українським військовим. Дізнавшись про це, окупанти знищили її хату і вбили її саму. Перед тим жінка допомогла знешкодити близько сотні одиниць ворожої техніки.

* * *

Військовий, який підірвав разом із собою автомобільний міст, щоб зупинити колону російських танків. Він заклав вибухівку, але сам відійти не встигав і ухвалив рішення, яке позбавило його життя, але уповільнило просування ворога.

* * *

П’ятнадцятирічна дівчина, що самостійно взялась кермувати й проїхала тридцять кілометрів, аби вивезти з Попасної кількох дорослих зі складнішими пораненнями. Під час обстрілу їй самій двічі прострелили ногу.

* * *

Власник ферми в селі на Київщині, яке понад місяць було окуповане. Аби врятувати людей в оточенні від голоду, вирішив забити усе поголів’я і безкоштовно роздав м’ясо мешканцям навколишніх сіл.

* * *

Пара фотографів, які до останнього залишалися в оточеному і майже знищеному бомбами Маріуполі, аби фіксувати злочини російської армії проти цивільного населення. Їхні знімки показали болісну правду про Маріуполь і шокували світ.

* * *

Двоє військових, які спеціально зайшли на одну з вулиць Ірпеня, де все ще тривали бої, щоб вивезти лежачого діда.

* * *

Рибалка, який вивіз з окупації 160 працівників Чорнобильської АЕС, — самотужки за кілька днів він зробив 25 ходок саморобним дерев’яним човном.

* * *

Жінка, яка у бомбосховищі «Азовсталі» готувала дітям на пательні й відкритому вогнищі «торт» із залишків борошна й цукру, аби відсвяткувати день народження одного з малюків і врятувати їх від страху перед постійними вибухами, що лунали згори.

* * *

Жінка, яка не обіймала двох своїх синів уже 84 дні — від самого початку війни. Її діти у безпеці за кордоном, вона — служить у територіальній обороні Миколаєва, захищаючи місто, де виросла.

* * *

Сторож знищеного російською ракетою музею, який під обстрілами виносив із палаючої будівлі картини видатної української художниці Марії Примаченко. Пояснював пізніше, що почував би вину, якби все згоріло, а він ніяк не зарадив.

* * *

Власник львівського футбольного пабу, який з початком війни забрав із дому кота і разом з дівчиною переїхав на місце праці, перетворивши паб спершу на пункт обігріву і безкоштовних обідів для переселенців, а згодом — на штаб збору допомоги для військових. Ті, хто вчора пив у них пиво, сьогодні вже на війні — вони не могли не допомагати.

* * *

Дівчина, що врятувала з-під обстрілів в Ірпені понад двадцять тварин: п’ятьох котів, хамелеона, павука, черепаху, хом’яка та п’ятнадцятьох собак, деякі з них — з інвалідністю і на візках. 

Фото, де дівчина тримає на повідку вісім хворих собак одночасно, потрапило в десятки світових медіа.

* * *

Пенсіонерка з Маріуполя, евакуйована в Польщу разом зі своїм півнем. Тижнями вона ховалася від обстрілів у підвалі й часом не мала що їсти сама, проте завжди знаходила, чим погодувати улюбленого птаха.

* * *

Оперний співак із Полтавщини, який вивіз з обстріляних Харкова й Охтирки понад п’ятдесят цивільних. Під час одного з таких виїздів його авто обстріляла російська диверсійно-розвідувальна група, чоловік отримав кульові поранення та потрапив у реанімацію. Але вижив.

* * *

Жінка з Маріуполя, що прийняла передчасні пологи у породіллі просто в підвалі будинку. Не маючи жодного досвіду, вона консультувалася з лікарем через чат-бот у смартфоні.

* * *

Провідниця, яка, разом із колегами, жила у вагоні від самого початку війни, — її зміна в поїзді за маршрутом Київ-Рахів- Київ тривала 43 доби. Цей потяг — один із тих, що загалом евакуювали понад три мільйони людей. Одночасно, бувало, перевозили по п’ять тисяч пасажирів на 16 вагонів.

* * *

16-річний хлопець, який під час авіанальотів на Чернігів допомагав медикам перев’язувати поранених у бомбосховищі школи. Після пережитого упевнився в бажанні вивчитися на лікаря.

* * *

Кондитерка, яка до повномасштабного вторгнення мала чергу замовлень на святкові десерти, а за перші 70 днів великої війни разом із командою випекла майже 35 тисяч хлібин для мешканців Бучі, Гостомеля й Бородянки.

* * *

Прикордонник, що став найцитованішою людиною в Україні. 24 лютого російський військовий корабель підійшов до невеликого українського острова Зміїний, на якому перебували всього 13 прикордонників, і двічі оголосив гарнізону: «Я — русскій воєнний корабль. Прєдлагаю сложить оружиє і сдаться». Відважний українець — у перший день війни, коли ніхто ще не мав певності, що Україна обов’язково переможе, — відповів: «Русскій воєнний корабль, іді на**й».

Відгуки і рецензії
Поки немає коментарів
Написати коментар
Ваше Ім’я*
Ваш Email*
Введіть текст*