0 Кошик 0,00 грн
0 Кошик 0,00 грн

Що об'єднує нацизм і комунізм?

Попри ворожнечу і ненависть, яка їх розділяла, комунізм і нацизм мали набагато більше спільного, ніж здається. Винищення буржуазії та знищення мільйонів людей заради «очищення світу» переступили всі межі людяності. У книзі «Ленін і Гітлер. Дві іпостасі тоталітаризму» італійський соціолог, журналіст і політолог Лучано Пеллікані досліджує природу комунізму і нацизму. Використовуючи численні джерела автор доводить, що ці поняття неймовірно схожі, а наслідки правління комуністів такі самі криваві, як і наслідки правління нацистів. Публікуємо уривок із книжки у матеріалі.

 

Ідея про нацизм і комунізм як два різні види того самого genus, тобто тоталітаризму, prima facie може видатися вельми спотвореним і маніпулятивним історичним судженням, адже перший, нацизм, ставив за мету панування Her­ renrasse над нижчими расами, тоді як другий, комунізм, постав із ребра Соціалістичного інтернаціоналу й декларував мету «зробити всіх людей браттями». Два антитетичні ідеали: нацистський — злісний, комуністичний — благородний. Утім, неможливо заперечити, що наслідки правління комуністів такі самі, як і наслідки правління нацистів: неосяжні матеріальні та моральні руйнування та ще більш неосяжний устелений трупами шлях.

Комуністи й нацисти не лише фанатично вірили в те, що «буржуазне суспільство західного зразка досягло свого кінця», — ними рухала ідея «революції як очищення світу», і ця ідея, безперечно, впроваджувала в їхні програми радикалізм, якого фашизм не мав і не міг мати. Хоча Муссоліні й оголосив фашизм «новим фактом в історії» та мав намір «тоталітарно правити Нацією», відвойовуючи «собі також економічну сферу», однак тоталітарним можна назвати винятково той режим, який не лише нав’язує повний контроль над суспільством, а ще й «хоче змінити його устрій», викорінюючи зло в пер­манентній чистці чи, що, по суті, те саме, через інституці­оналізацію масового терору

Саме «терор — істинна сутність тоталітарного режиму», і він завжди постає, коли в центр ідеології закладається «об’єктивний ворог», якого сприймають як «носія певних устремлінь, що не надто різниться від носія якихось хвороб». Звідси й властива тоталітарним режимам програма з ізоляції та знищення «заразних елементів». І саме через цю характеристику тоталітарний режим не можна плутати з деспотичним чи теократичним режимами минулого. Хоча ці режими так само прагнули до повного контролю суспільства, однак були далекі від плану його переродження та від цілковитого занурення в катартичний терор, спрямований на створення «нової людини». Інакше кажучи, такі режими не були революційними. Революційними ж у найбільш радикальній з усіх осяжних для розуму форм були нацизм і комунізм.


Усім тоталітарним революціям властива взаємодія двох фундаментальних компонентів — деструктивного і конструктивного. Нацистська революція не була винятком: «деструктивний — протест усього єства проти цивілізації, конструктивний — оригінальна спроба створити нову людину, нове соціальне тіло й новий соціальний лад, нацифікуючи Європу і світ <...> Нацистська революція пропонувала реконструювати соціальний ландшафт Європи й увідповіднити до принципів біологічного расизму, вбивши мільйони осіб, які в расистських фантазіях сприймалися як небезпечні та зайві — їх ліквідація мала сприяти пропорційному зростанню вищих рас і зміцненню великої біологічної раси всього людства».

Іншими словами, нацистська революція прагнула реалізувати історичне знищення західної цивілізації, перевертаючи з ніг на голову її фундаментальні принципи — передусім принцип моральної рівності людей. Система таборів була інструментом і водночас символом, що слугував визначеній Гітлером подвійній меті: «Безжально боротися проти світово­го отруйника народів — міжнародного юдаїзму» і заразом запустити процес «створення нового типу людини»: «нова людина — безстрашна й велична», немов «Бог, що формується» і налаштований «одвічно виходити за межі самого себе».

У центр більшовицького гнозису так само закладено вселенсько-історичну місію революції. Її суть полягає в усуненні з панорами «старого Адама» і звільненні місця для «нової людини», яка стане «надлюдиною — незрівнянно сильнішою, розумнішою, точнішою» і, врешті-решт, вільною від «страху смерті». У більшовизмі, як і в нацизмі, закладено ідею, що така ініціатива вимагатиме знищення всіх елементів-гіліків — корумпованих і корумпуючих.

«Ми вже не воюємо проти окремих осіб, — такими були настанови чекіста Мартина Лациса до “професійних винищувачів”, яким було доручено “очистити” російське суспільство від “шкідливих комах”, що його спустошували. — Ми винищуємо буржуазію як клас. Не шукайте у справі обвинувальних доказів про те, повстав він проти Совєта зброєю чи словом. Передусім ви повинні його запитати, до якого класу він належить, якого він походження, яка в нього освіта і яка його професія. Саме ці запитання мають вирішити долю обвинуваченого. У цьому сенс і суть Червоного терору». 

Ще дужче холодять кров слова, якими у вересні 1918 року Григорій Зінов’єв описав долю, суджену всім, хто відмовлявся підкоритися ідеологічній тиранії більшовицької партії: «Нам потрібен власний соціалістичний мілітаризм, щоб подолати своїх ворогів. Ми маємо повести за собою дев’яносто мільйонів зі ста, що населяють Радянську Росію. З іншими не можна говорити — їх потріб­но знищувати».

Як бачимо, лексика, якою послуговується Ленін, точно відповідає лексиці Гітлера. Це слова з галузі паразитології: світ описано як болото, заражене «шкідливими комахами»: «блохами», «клопами», «павуками», «кровопивцями», а також «вампірами». Тобто нелюдьми, яких потрібно знищити найжорстокішими і найбезжальнішими способами. Бузувірство методів катування, які вигадували більшовики, можна порівняти лише з методами нацистів. «Кожен місцевий підрозділ мав свої особливості. У Харкові вдавалися до “гри в рукавичку”: руки жертви обпалювали окропом доти, доки епідерміс не відділявся, залишаючи відкрите криваве м’ясо. А кати отримували пару рукавичок із людської шкіри. У Царицині жертвам розпилювали кістки, а в Воронежі роздягнених догола запихали в діжі, оббиті зсередини цвяхами…»

Сталіна варто вважати чи не найвірнішим виконавцем ленінського заповіту: щойно він став абсолютним володарем Партії, як одразу розгорнув Великий терор, щоб завершити очищення російського суспільства, розпочате його вчителем і зупинене через форс-мажор — голод і селянські повстання, які змусили «усвідомити, що жити в умовах воєнного комунізму неможливо». 

Сталіна також варто вважати тим, хто забезпечив нацистів дієвою моделлю для задуму та реалізації «остаточного розв’язання [єврейського] питання». У таємному меморандумі 1940 року під назвою «Роздуми про поводження з народами негерманської раси на Сході» Гіммлер, якому Гітлер доручив «очистити нову імперію», спершу обмежувався переконанням, що «поняття єврея повністю зітреться завдяки можливості масової еміграції всіх євреїв в Африку чи якусь іншу колонію». Але згодом, після «ретельного вивчення й по- дальшого копіювання численних аспектів радянських концентраційних установ», йому відкрилася нова «захоплива» перспектива: якщо адаптувати методи, які вже успішно апробував Сталін, то можна знищити мільйони людей. У такий спосіб за зразком «класового геноциду» був задуманий «расовий геноцид».

Замовити книжку Лучано Пеллікані «Ленін і Гітлер. Дві іпостасі тоталітаризму»

Відгуки і рецензії
Поки немає коментарів
Написати коментар
Ваше Ім’я*
Ваш Email*
Введіть текст*