0 Кошик 0,00 грн
0 Кошик 0,00 грн

«Це ж велике щастя — знайти щось велике там, де всі добачали тільки дріб'язок!» Валер’ян Підмогильний

2 лютого – день народження Валер’яна Підмогильного: блискучого письменника, який відтворив у творах свій час з неперевершеною правдивістю, вправного перекладача, завдяки якому ми й сьогодні читаємо романи Мопассана, Бальзака й Анатоля Франса, одного з найважливіших авторів Розстріляного відродження, який став жертвою сталінських репресій та був вбитий радянською владою 3 листопада 1937 року в урочищі Сандармох. Йому назавжди 36. Публікуємо найкращі цитати з його роману «Невеличка драма» у матеріалі.


Валерій Шевчук написав: «Підмогильний — один із найінтелігентніших, найтонших українських письменників… він глибший Мопассана, але залюбки вживає Мопассанівський імпресіоністичний мазок і не цурається спокійної розважливості фрази Анатоля Франса чи Дені Дідро». Амбітний та обдарований Валер’ян почав писати ще у шкільні роки. У 19 – він уже автор збірки оповідань, яка вийшла друком і яка відразу засвідчила, що в середовищі української літератури засяяла нова зірка.


У 1921 році Підмогильний разом із дружиною переїжджає до Києва, де поринає в літературно-мистецьке і громадське життя. Саме у 20-ті роки створено його найважливіші твори, в яких письменник розмірковує про людину і пошук себе, про місто і рефлексії української інтелігенції. Приблизно в 1926 році він починає працювати над романом, який згодом став відомий як «Невеличка драма» – один з найкращих психологічних та інтелектуальних романів в українській літературі. Спостерігаючи за життям двох героїв, Марти Висоцької та Юрія Славенка, читач з головою занурюється в ті філософські питання, що турбуватимуть людей завжди: запальна пристрасть чи тверезий розум? Наскільки сильним може бути кохання, якщо воно – це всього-на-всього хімічні процеси в мозку? Але на що готова людина заради нього? Це майстерно вибудована невеличка драма, яка може статися з кожною людиною. А також це роман про…

фемінізм і жінку нової доби – амбітну, освічену і яка мріє про щось більше, ніж вдале заміжжя:

«…Почуваєш, що ти замкнута в якомусь невеличкому колі. За цим колом є багацько людей, може, дуже цікавих, напевно дуже цікавих, але ти їх не знаєш… Це ясно, що всіх людей знати не можна, але чому ж все-таки так мало? Але іноді це буває й приємно… Іноді хочеться, щоб нікого-нікого не знати!

— Вам треба закохатись, Марто, — серйозно сказав Льова.

Дівчина обурено схопилась.

— Яке ви маєте право так казати! — скрикнула вона. — Що це за неповага до жінки? Ось ваше справжнє чоловіче обличчя! Для вас ще одної революції буде замало! Який егоїзм і яка висока думка про себе! Чоловіки можуть сумувати, це в них, бачите, вищі пориви, а жінці треба тільки закохатись, і все буде гаразд! Так, по вашому, виходить? Вона виконає свою роль… Чоловіки будуть творити, керувати й даватимуть жінкам щастя закохуватись у себе! Чому ж ви не сказали просто: вийти заміж? Хоробрості не стало? У, гидота!»

про становлення нації:

«І ти зверни увагу, як прокидається зараз інтерес до старовини. Навіть серед обмеженого числа моїх знайомих двоє збирають давні речі, різні незручні вази, посуд, з якого не можна їсти, потемнілі картини, поїдені мишами книжки. Чому? Бо ми дуже далеко сягнули й звертаємо очі назад, мов пересельці в бік покинутого рідного краю. Ми вийшли з минулого й сумуємо за ним. І в любові до нації є теж сум за минулим. Основне в нації — це спогад. До нації прилучається тільки той, хто психічно з’єднався з її минулим. Через те, власне, й не важить нічого, ким хто народився. Це момент суто механічний, це штамп на бланкові, де ще нічого не написано. Бо належним до нації не родяться, а робляться.»

про життєві перипетії та хвилювання:

«Звичайно, життя людське, в психічному його вияві, є постійна зміна занепадів та піднесень, то ж нормальна крива його мусила б нагадувати синусоїду з довершеною ритмікою її хвиль. Та що людина може бути нормальна тільки теоретично, то й графіка її дійсного психологічного стану в системі координат виглядала б неймовірною кривулею, якої згинів не змогла б узагальнити формула самої найвищої математики. До того ж депресивний стан у людини залежить найчастіше не від вичерпання енергії, а від наміру її, який, шукаючи виходу, спричинює прибільшений тиск на стінки психічного апарату. Людина тоді почуває себе так, як почував би балон із стиснутим повітрям, якби йому дати нещастя почувати: він безперечно мучився б найтяжчими муками, аж поки якась спасенна рука того повітря з нього не випустила б...»

про дрібниці у житті:

«Дрібниця, якщо не з'ясувати зразу її причин та нікчемності, може вирости в руїнницьку силу. І можна навіть твердити, що людські найсолідніші плани гинуть якраз через дрібнички, що не були вчасно виявлені та нейтралізовані»

«Це ж велике щастя — знайти щось велике там, де всі добачали тільки дріб'язок!»

про мову:

«— Ти вибач, Ірен, що я втручаюсь у твоє життя… Скажи мені ще, навіщо ти вивчаєш українську мову? Я злякалась, коли побачила в тебе ці… підручники!

— Сьогодні ти вчиняєш мені справжній допит, — посміхнулась дочка. — Гаразд! Треба знати ту дівчину, мамо…. Вона українка, причому з того молодого покоління, яке не задовольняється вже українською школою на селі, виданням українських книжок, театральними виставами, як це було в батьків їхніх, їм хочеться більшого — знаєш, апетит з їжею приходить.

— ... Але вони нас хотять з'їсти, — зауважила мати з гнівом.

— Щось подібне. Їх легко пізнати. По крамницях вони запитують усе по-українськи, до того ж голосно, демонстративно, і вимагають, щоб їх розуміли…

— Але це смішно! — скрикнула мати.

— Безперечно смішно. 

— ... Смішно чути в могутній російській стихії нашого міста оцей кволенький український голосок…

— Але приклад, мамо, заразливий, надто ж поганий приклад.

— Невже ти думаєш, що Юрій Олександрович…

— Не маю в тому найменшого сумніву. Недурно він оце недавно, наприкінці академічного року заявив, що вже досить підготований, і почав читати по-українськи. Дивна нетерплячка, якщо не взяти на увагу тої дівчини! Треба розуміти психологію тутешніх мешканців, мамо. Мовою, культурою, політичною свідомістю вони росіяни, але десь там у душі їм ще лишились якісь спогади. Досить ці спогади підігріти, і їх обпадає національна романтика, вони відчувають себе нащадками запорожців, мріють Мазепою, Хмельницьким, Дорошенком та іншим старим манаттям… А надто жіночий вплив тут чинний. Це так зветься — українізація коханням.

— Боже мій, боже мій, — зітхнула професорова. — Якими підступами він оточений!

— На щастя, жіночий вплив чинний і з іншого боку, — вела Ірен. — Українці страшенно наївні, мамо! Їх досить потішити якоюсь українською фразою, і вони вже тануть від задоволення. Тож я мушу бути готова. Скільки я знаю таких людей! Зрештою, ми мусимо бути розумніші. Російська інтелігенція століття була тут провідником культури, керівником цілого життя цього неспокійного краю, і не варт їй важити своїм становищем через ту сотню слів, які не спільні обом мовам. Мова — це ще не нація»

Гострота соціальних та моральних проблем роману були неприйнятними для радянської влади, тож окремого видання в тогочасній Україні так і не з’явилося. Лише в 1956 році роман вийшов окремим виданням у Франції. В Україні він був надрукований лише в 1991 році.

У 2016 році відома письменниця та інтелектуалка Оксана Забужко сказала: «Я багато років настійно повторюю у всіх виступах та інтерв’ю, чому я тій владі ніколи не прощу смерть Валер’яна Підмогильного. Те, що я, у мої формативні письменницькі роки, отримувала від французьких екзистенціалістів, було десь на 20 років спізненим, порівняно з українськими 1920-ми роками. Не випадково це теж післявоєнний досвід, перша травма, перше глибинне розчарування, перша катастрофа, перше національне поганьблення».

1935 року письменника засудили на десять років з конфіскацією особистого майна та відправили до Соловецького табору, а 3 листопада 1937 року Валер’яна Підмогильного, а разом з ним інших політв’язнів — Миколою Зеровим, Лесем Курбасом, Миколою Кулішем — було страчено в урочищі Сандармох.

Замовити роман Валер’яна Підмогильного «Невеличка драма»

Відгуки і рецензії
Поки немає коментарів
Написати коментар
Ваше Ім’я*
Ваш Email*
Введіть текст*