0 Кошик 0,00 грн
0 Кошик 0,00 грн

Вибір Лабораторії: Ребекка Кван «Вавилон. Прихована історія»

Продовжуємо рубрику «Вибір Лабораторії» і рекомендуємо книгу, яка отримала престижні літературні нагороди — Nebula і Locus, і стала миттєвим бестселером №1 за версією New York Times — «Вавилон. Прихована історія» Ребекки Кван. Книжковий інтернет-магазин Лабораторії налічує понад 2000 книжок від кращих українських видавництв, ретельно відібраних нашою редакційною й маркетинговою командами за принципом кураторського методу. Саме тому ми вирішили розповідати про ті книжки, які знаємо, любимо й особисто рекомендуємо нашим читачам. Про історичне фентезі, покликане розкрити світові правду ХIХ століття, крізь призму студентських революцій, колоніального спротиву та використання мови й перекладу як інструмента домінування імперії — читайте у матеріалі.

Фото книги Ребекка Кван, Вавилон

Цей похмурий роман занурює нас у світ, наповнений темрявою, яка вперто намагається приховати себе за срібним відблиском прагнення до знань. Вулицями міст панує холера, але поруч, у потаємних місцях Лондону, наповненому магічних і таких небезпечних мистецтв, руками перекладачів будується план захоплення влади над світом. І коли постає вибір — стати частиною нищівної машини колоніалізму чи вчинити за волею серця, стінами Вавилону пробігає перша тріщина. Ця книга змушує спинятися, вбирати в себе кожне слово і осягнути величезну силу і водночас небезпеку, яку можуть нести знання.

Оля Нагорна — дизайнерка

видавництва Лабораторія

Мова завжди є вірною супутницею імперії, тож разом вони зароджуються, зростають і сягають розквіту. А згодом разом і занепадають.

Антоніо де Небріха, «Граматика іспанської мови»

Поки професор Річард Ловел торував шлях вузькими вулицями Кантона, шукаючи вицвілу адресу із записника, живим у будинку лишився тільки хлопчик.

Повітря було важким, підлога — слизькою. Біля ліжка стояв неторканий глечик з водою. Спершу хлопчик був надто наляканий блювотою, щоб пити, а тепер йому вже не ставало сили підняти глечик. Він досі був при тямі, хоч і повсякчас провалювався в дрімотне забуття напівсну. Він знав, що зовсім скоро забудеться глибоким сном і вже не прокинеться. Саме так сталося з його бабусею і дідусем тиждень тому, а день по тому з тітоньками, а ще через день із міс Бетті, англійкою.

Його мати відійшла вранці. Хлопчик лежав біля її тіла, спостерігаючи, як на шкірі проступають синюшність і багрянець. Останнім її словом було його імʼя: два безгучні склади, промовлені самими губами...

Професор Ловелл піднявся сходами й довго стояв над хлопчиком. Він не помітив — або вирішив не помічати — мертвої жінки на ліжку. Хлопчик лежав нерухомо в його тіні, розмірковуючи, чи ця висока і бліда постать прийшла забрати його душу.

— Як почуваєшся? — запитав професор Ловелл.

Дихання хлопчика було надто утруднене, щоб відповісти.

Професор Ловелл опустився на коліно біля ліжка. Дістав з передньої кишені тонкий срібний зливок і поклав хлопчикові на голі груди. Хлопчик здригнувся: метал жалив крижаним холодом.

— Triacle, - промовив професор Ловелл спершу французькою. А тоді англійською додав: — Treacle.

3і зливка полилося слабке біле сяйво. А потім нізвідки почувся химерний звук: дзенькіт, спів. Хлопчик застогнав і перевернувся на бік, його язик безладно молотився в роті.

— Потерти, — пробурмотів професор Ловел.

Хлопчик ще раз глибоко вдихнув. А потім промовив несподівано гарною англійською:

— Солодко. На смак дуже солодко...

— Добре. Це означає, що подіяло, — професор Ловела сховав зливок у кишеню. — Тут є ще хтось живий?

— Ні, — прошепотів хлопчик. — Лише я.

— Є щось таке, що ти не хочеш залишати?

Хлопчик помовчав якийсь час. Муха сіла на щоку його матері й поповзла по носу. Він хотів був її відігнати, але не знайшов у собі сили підняти руку.

— Я не можу взяти тіло, — сказав професор Ловелл. — Туди, куди ми поїдемо.

Хлопчик довго вдивлявся в материне обличчя.

— Книжки, — нарешті озвався він. — Під ліжком.

Професор Ловел схилився до ліжка й дістав чотири товсті томи. Книжки були англійською, корінці затерлись, а деякі сторінки стали такими тонкими, що написане майже неможливо будо прочитати. Професор погортав книги, мимоволі всміхнувся й поклав їх у сумку. А тоді підхопив вихудлого хлопчика на руки і виніс із будинку.

Ілюстрація книги Вавилон, Ребекка Кван

* * *

Зливок випав із рук на коліна, нестямно вібруючи й підстрибуючи, немов одержимий. Рот хлопчика заповнився тягучо-солодким смаком. «Наче фініки», — відсторонено подумав він, перед очима почало темніти. Пружні, липкі фініки, млосно стиглі. Він тонув у них. Повністю перекрило горло, він не міг дихати...

— Ось так, — професор Ловелл перехилився і накрив зливок долонею.

Ядуха зникла Хлопчик завалився на стіл, хапаючи ротом повітря.

— Цікаво, — озвався професор Ловелл — Не знав, що ефект може бути таким сильним. Який смак відчуваєш?

— Хондзао. — Сльози цебеніли по хлопчикових щоках. Він квапливо перейшов на англійську: — Фініки.

— Це добре. Дуже добре. — Професор Ловелл порозглядав його довгу мить, а потім повернув зливок у шухляду. — Насправді навіть чудово.

Хлопчик шморгнув носом і витер сльози.

Професор Ловелл сів у крісло, зачекав, доки малий оговтається, а тоді продовжив:

— Через два дні ми з місіс Пайпер вирушаємо звідси в місто під назвою Лондон. У країну, що називається Англія. Я впевнений, ти чув про них.

Хлопчик нерішуче кивнув. Лондон був для нього чимось на кшталт Ліліпутії: далеким, вигаданим, чарівним місцем, де всі одягаються і говорять зовсім не так, як він.

— Я пропоную тобі поїхати з нами. Ти житимеш у моєму маєтку, я виділю тобі кімнату й утримуватиму тебе, доки не станеш достатньо дорослим, щоб самостійно заробляти. Натомість ти будеш навчатися за моєю програмою. Це буде вивчення мов: латина, грецька і, звісно ж, мандаринська. Ти житимеш легким та зручним життям і отримаєш найліпшу освіту, яку лиш можна собі дозволити. Натомість я очікую старанного ставлення до навчання.

Професор Ловелл склав долоні докупи, немовби в молитві. Хлопчик не міг збагнути його тону — абсолютно рівного, безстороннього. Він не розумів, чи професор Ловелл хоче, щоб він поїхав з ним до Лондона, чи ні. Все це скидалося не на всиновлення, а радше на ділову пропозицію.

— Наполегливо раджу все як слід обміркувати, — продовжив професор Ловел — Твоя мати, дідусь і бабуся померли, хто батько — невідомо, тож родичів у тебе не лишилося. Тут ти не матимеш ні пенні за душею. На тебе чекатимуть лише бідність, хвороби й голод. Якщо пощастить, знайдеш роботу в доках, але ти ще малий, тож декілька років доведеться жебрати або красти. Припустімо, ти доживеш до повноліття; та найліпше, на що можеш сподіватися, — це найважча робота на кораблях.

Хлопчик усвідомив, що витріщається, зачарований обличчям професора Ловелла, поки той говорив. Ні, він бачив англійців. Зустрічав їх чимало в доках, різні обличчя білих чоловіків: широкі і з румʼянцем, хворобливі та в пігментних плямах, довгі, бліді та суворі. Але обличчя професора здавалося йому зовсім інакшою загадкою. Воно мало всі звичні частини людського обличчя: очі, губи, ніс, зуби, все здорове й нормальне. Голос у професора був низький, трохи безликий, та все ж, безперечно, людський. Але коли він говорив, тон та вираз були позбавлені будь-яких емоцій. Чистий аркуш. Хлопчик не міг розгадати його почуттів. Описуючи хлопчика, його неминучу загибель, професор говорив так, наче перелічував складники, необхідні для приготування печені.

— Чому? — запитав хлопчик.

— Що чому?

— Чому ви хочете забрати мене?

Професор кивнув на шухляду, де лежав срібний зливок:

— Бо ти можеш робити таке.

Лише тепер хлопчик збагнув, що то було випробування.

Купити книгу Ребекки Кван «Вавилон. Прихована історія»

Відгуки і рецензії
Поки немає коментарів
Написати коментар
Ваше Ім’я*
Ваш Email*
Введіть текст*