0 Кошик 0,00 грн
0 Кошик 0,00 грн

10 шляхів, які ведуть до величі імперій, за книгою британського історика Пітера Франкопана «Великі Шовкові шляхи. Нова історія світу»

Сучасні азійські економіки зростають з неймовірною швидкістю, знову й знову опиняючись у центрі уваги світу. Британський історик Пітер Франкопан досліджує феномен азійського розвитку крізь історію Великого Шовкового шляху — від давнього минулого, коли Схід і Захід зустрілися вперше, до впливу релігій та війни у XX столітті. «Великі Шовкові шляхи» — це актуальне історичне дослідження драматичних і глибинних змін, яких зазнає світ, з погляду азійських держав і їх стрімкого зростання.

Ілюстрація книги "Великі шовкові шляхи"

Багато різних історій підштовхували мене подивитися на минуле світу під новим кутом. Але одна особливо виділялася на тлі інших. За грецькою міфологією, батько богів Зевс випустив двох орлів з різних кінців землі й звелів їм летіти назустріч один одному. Священний камінь — омфал — пуп землі — встановили на місці їхньої зустрічі, щоб уможливити зв’язок зі світом богів. Пізніше я дізнався, що уявлення про такий камінь тривалий час зачаровувало філософів та психоаналітиків.

Пам’ятаю, як витріщався на свою мапу, коли вперше почув цю історію, гадаючи, де ж мали зустрітися орли. Я уявив, що вони злітають з берегів Західної Атлантики та Тихоокеанського узбережжя Китаю, прямуючи вглиб Євразії. Точне місце зустрічі змінювалося залежно від того, де конкретно я розташовував пальці перед тим, як почати відміряти рівні відстані від сходу й заходу. Але ця точка завше опинялася десь між Чорним морем і Гімалаями. Я лежав ночами без сну, думаючи про мапу на стіні спальні, про Зевсових орлів і про історію регіону, що ніколи не згадувався у книжках, які я читав, і навіть не мав якоїсь конкретної назви.

Пітер Франкопан

Шлях релігій

Артеріями, що поєднували Тихий океан, Центральну Азію, Індію, Перську затоку й Середземне море в античні часи, пливли не лише товари — але й ідеї. І серед найбільш могутніх були уявлення про надприродне. Інтелектуально-релігійний обмін завше був жвавим у цьому регіоні, а тепер він став складнішим і більш орієнтованим на конкуренцію. Локальні культи та системи вірувань вступили в контакт із усталеними космологіями. Це створило величезний плавильний котел, в якому ідеї запозичувалися, опрацьовувалися й вдосконалювалися.

Невдовзі після того, як походи Александра Великого принесли грецькі уявлення на Схід, ідеї потекли й у протилежному напрямку.

Шлях до Християнського Сходу

У той час, як церква на Заході була одержима викоріненням інакодумства, церква на Сході реалізовувала один із найбільш амбітних і далекосяжних місіонерських проєктів у історії — за масштабами його можна порівняти зі значно пізнішими євангелізаційними місіями в Південній і Північній Америках і Африці. Християнство швидко ширилося новими регіонами без підтримки залізної руки політичної влади. Цілий ряд мучеників далеко в південних частинах Аравійського півострова наочно показує, наскільки далеко проникли щупальця цієї релігії. Так само про це свідчить і той факт, що цар Ємену став християнином. Грекомовний відвідувач Шрі-Ланки близько 550 року зустрів міцну спільноту християн, якою опікувалися клірики, призначені «з Персії».

Християнство навіть дісталося кочових народів степу, що неабияк здивувало константинопольських сановників, які, отримавши заручників у рамках однієї мирної угоди, побачили в декого з них «на лобі витатуюваний чорним символ хреста». Коли цих людей спитали, як так сталося, вони пояснили, що в розпал чуми «деякі християни серед них порадили зробити так [для отримання божественного захисту] й з тих пір їхня країна була в безпеці».

Шлях до революції

З продовженням бойових дій релігія ставала дедалі важливішою. Так, коли війська бунтували проти зменшення платні, командування виставляло перед військами священне зображення Ісуса, щоб підкреслити, що служіння імператору — це служіння Богу. Коли шах Хосров i помер в 579 році, дехто безпідставно стверджував, «що світло божественного Слова чудесно сяяло довкола нього, бо вірував він у Христа». Все більш сувора політика призвела до гучноголосого засудження зороастризму в Константинополі як ницого, облудного й порочного вчення. Агафій писав, що в персів з’явилися «збочені й звироднілі звичаї з тих самих пір, як вони піддалися чарам учення Зороастра».

Додавання великої дози релігійності до мілітаризму вплинуло на периферійне оточення імперії, яке улестили й навернули в християнство в рамках продуманої політики завоювання підтримки й вірності цих людей. Особливих зусиль докладали для того, щоб обіцянками матеріальної винагороди перетягнути на свій бік племена Південної і Західної Аравії. Урочисте дарування царських титулів, що познайомило місцевих з новими потужними концепціями династичного споріднення (і царювання), також допомогло переконати багатьох зв’язати свою долю з Константинополем.

Шлях рабів

Вікінги‐русь були безжальними, коли йшлося про поневолення місцевого населення й перевезення його на південні ринки. За словами одного арабського автора, знамениті «своїми розмірами, статурою та хоробрістю» вони «не обробляли поля, а жили грабунком». Найгірше було місцевому населенню. Так багато їх поневолили, що навіть саму назву цих бранців — слов’яни — почали використовувати на означення людей, позбавлених свободи, рабів.

Русь дбала про своїх невольників: один сучасник зазначав, що «до рабів вони ставилися добре й одягали відповідно, бо для них ці люди були цінним товаром». Рабів перевозили річками; поки долалися пороги, вони лишалися закутими в кайдани. Особливо цінувалися красиві жінки. Їх продавали купцям у Хозарії та Волзькій Булгарії, які вже доправляли їх далі на південь. Звісно, перед продажем полонителі наостанок ще раз вступали в статеві стосунки з бранками.

Рабство відігравало важливу роль в соціально-економічному житті вікінгів, і не лише в східних землях. Є чимало письмових і матеріальних свідчень з Британських островів, які доводять, що однією з основних причин нападів на прибережні поселення було саме захоплення бранців, а не безладне грабування-ґвалтування, як це уявляється багатьом. «Спаси нас, Боже, від диких скандинавів, що руйнують нашу країну; забирають вони... наших молодих незайманих хлопців. Молимо тебе, порятуй від цього лиха», — йдеться в одній французькій молитві IX сторіччя. Кайдани, наручники, замки знаходять вздовж основних маршрутів работоргівлі, особливо — в Північній та Східній Європі. Останні дослідження свідчать, що в загородах, які раніше вважали призначеними для худоби, насправді тримали людей перед продажем їх в місцях на кшталт Новгорода, де сам ринок лежав на перехресті вулиць Холопської та Великої.

Бажання заробляти на работоргівлі було таким нестримним, що хоча деякі скандинави й отримували дозволи від місцевих правителів на грабунок нових земель і захоплення невільників, інші охоче заковували в кайдани одне одного — «щойно один із них спіймає іншого», — розповідав один обізнаний клірик з Північної Європи ХІ століття. Далі без жодних сумнівів за першої ж можливості «він безжально продавав того в рабство або одному зі своїх товаришів, або ж якомусь варвару».

Фото книги Пітера Франкопана "Великі Шовкові шляхи"

Шлях до раю

П’ятнадцятого липня 1099 року рицарі Першого хрестового походу взяли Єрусалим. Мандрівка на Схід була неймовірно важкою. Багато з тих, хто вирушив, так і не дістався Святого Міста — люди гинули в боях, мерли від хвороб та голоду, потрапляли в полон. Коли хрестоносці врешті дісталися стін Єрусалима, то плакали від щастя й полегшення. Коли після шеститижневої облоги мури міста врешті було пробито, нападники були готові проливати кров. Як зазначив один із свідків розправи, Єрусалим швидко наповнився мертвими тілами: трупи громадилися купами, що «були завбільшки із заміські будинки — ніхто досі не чув про таку бійню». Інший автор писав: «Якщо б ви там побували, то ваші ноги були б по кісточку в крові жертв. Що тут скажеш? Нікого не залишили в живих — не пожаліли ні жінок, ні дітей».

Шлях до Єрусалима став шляхом до самих Небес. На самому початку Першого походу в 1095 році Папа Урбан ii заявив, що той, хто візьме хрест і приєднається до походу до Святого Міста, отримає прощення гріхів. Під час кампанії ця ідея перетворилася на переконання, що загиблі в бою проти невірних мають вважатися тими, хто перебуває на шляху до спасіння. Подорож на схід була мандрівкою в земному житті й шляхом до раю в житті прийдешньому.

Шлях до пекла

Поштовхи, які були відчутні в Єгипті, долинали з іншої сторони світу. Наприкінці xi століття монголи були одним із багатьох племен, що жили на північ від кордону Китаю зі степовим світом. Один із тогочасних авторів описував їх так: «Живуть, як звірі, не керуються ані релігією, ані законами, просто мандрують з одного місця до іншого, неначе дикі тварини на випасі». За словами іншого автора, «вони вважають грабунок і жорстокість, аморальність і розпусту свідченнями мужності й досконалості». Їхня зовнішність так само викликала відразу: як і гуни в iv столітті, вони носили «собачі й мишачі шкури». Все це були знайомі способи описувати поведінку й манери кочовиків з погляду сторонніх спостерігачів.

Хоча монголи видавалися хаотичними, кровожерливими й ненадійними, їхній зліт не був результатом безладу, з точністю до навпаки: нещадне планування, гарна організація та чітка низка стратегічних цілей стали ключовими факторами при створенні найбільшої сухопутної імперії в історії. Джерелом натхнення для монгольської перебудови став провідник на ім’я Темуджин, що в перекладі означає «коваль». Ми знаємо його за титулом і прізвиськом «всесвітній правитель» (чи, можливо, «лютий правитель») — Чингісхан.

Жах, що його викликали монголи, відобразився у назві, якою їх невдовзі почали звати, — татари. Це було покликання на Тартар — безодню страждань із класичної грецької міфології. У 1241 році монголи вдарили в центр Європи, розділивши свої сили надвоє: одне військо атакувало Польщу, а інше попрямувало до рівнин Угорщини. На всьому континенті почалася паніка, особливо після того, як велика армія під проводом князя великопольського й герцога сілезького була розбита, а князева голова опинилася на кінці списа разом із дев’ятьма мішками з «вухами загиблих». Тепер монгольські сили йшли на захід. Для Європи настав час розплати.

Фото книги "Великі Шовкові шляхи", автор Пітер Франкопан

Шлях до смерті й спустошення

Однією з важливих причин розквіту Венеції та Генуї була майстерність й обачність, яку вони проявляли, задовольняючи бажання своїх клієнтів і тих торговців, які прибували з інших європейських міст для того, щоб купити привезені венеційцями й генуезцями товари. Коли Єгипет і Свята Земля виявилися надто ризикованими місцями, Чорне море швидко стало найважливішою торговою зоною.

Але за злетом італійських міст-держав стояла податкова розважливість і стриманість монголів у питаннях оподаткування торгівлі. Ціла низка джерел зазначають, що мита на товари, які йшли через порти Чорного моря, ніколи не перевищували 3–5 % загальної вартості цих товарів. Це давало великі конкурентні переваги, якщо порівняти зі зборами, що стягувалися з продукції, яка йшла через Александрію. Там джерела вказували на податки в 10, 20 і навіть 30 %757. Як знає кожен торговець, прибутковість — принципово важлива. Тож існував сильний стимул доставляти товари через Чорне море, що робило його дедалі важливішим шляхом на Схід.

Військово найпотужніші, політично кмітливі й релігійно толерантні монголи мали зовсім іншу модель успіху, ніж ми звикли собі уявляти. Але при всій їхній ефективності їм також просто пощастило з часом. У Китаї вони зустрілися зі світом, який переживав зростання населення, економічне зростання та технологічний розвиток після різкого збільшення продуктивності сільського господарства. У Центральній Азії вони зіткнулися з роз’єднаними мінідержавами, які загрузли в суперництві й були готові до об’єднання. На Середньому Сході та в Європі вони вступили в контакт із монетизованими суспільствами, де активно відбувалася стратифікація, тобто які були здатні платити данину грошима, а місцеве населення мало купівельну спроможність і неймовірний потяг до предметів розкоші. І в Азії, і в Європі Чингісхан і його спадкоємці не просто зіштовхнулися зі світом, який міг забезпечити великі прибутки, але вони буквально увійшли в золоту добу.

Шлях золота

Світ змінився наприкінці XV століття. Не сталося жодного апокаліпсису, жодного кінця світу, як боявся Колумб та інші. Принаймні цього не сталося для Європи. Низки великих експедицій з Іспанії та Португалії вперше з’єднали Америку з Африкою, Європою та Азією. У процесі було створено нові торгові маршрути: часом старі просто продовжувалися, а часом — зникали. Ідеї, товари та люди пішли далі, швидше й в більших кількостях, ніж будь-коли до того в людській історії.

Новий світанок поставив Європу по центру сцени, огорнув її золотавим світлом і поблагословив цілою низкою золотих діб. Її злет, однак, викликав жахливі страждання в нововідкритих землях. Величні собори, чудові витвори мистецтва й покращення рівня життя після XVI століття — всі ці явища мали свою ціну. Її заплатили люди, що жили за океанами, бо європейці вміли не лише відкривати світ, але й панувати над ним. Робили вони це завдяки постійному розвитку військових і мореплавних технологій, який давав незаперечну перевагу над народами, з якими вони вступали в контакт. Доба імперій і злет Заходу постали завдяки здатності вчиняти насильство у великих масштабах. Просвітництво й Доба Розуму, рух до демократії, громадянських свобод й прав людини — все це не було результатом впливу невидимого зв’язку стародавніх Афін чи якимось природним станом справ у Європі. Ні, все це були плоди політичних, військових й економічних успіхів на віддалених континентах.

Шлях срібла

Якщо судити за свідченням одного корейського мандрівника, наприкінці XV століття, схоже, зросли швидкість і обсяги торгівлі. Чхве Пу писав, що в порту Сучжоу (це за 100 кілометрів від Шанхая) кораблі збиралися «як хмари», очікуючи можливості доставити свій вантаж «тонкого шовку, серпанку, золота, срібла, діамантів, різних виробів» на нові ринки. Місто було переповнене багатими купцями й могло похвалитися високим рівнем життя. Він із заздрістю писав, що «люди живуть розкішно», відзначаючи, що «ринкові квартали розкидані, неначе зорі» по всій цій багатій і родючій місцевості. Це видовище надихало, але причина цього була не в гаванях Тихоокеанського узбережжя Китаю, а за тисячі кілометрів звідти — на Іберійському півострові.

Розгадка складалася з двох частин. Поступовий економічний підйом Європи в другій половині XV століття простимулював споживчий попит на предмети розкоші. Гігантська кількість ресурсів — багатства Нового світу — вивозилися до Іспанії. У Севільї золото й срібло «зберігалися неначе пшениця» в приміщенні митниці, спонукаючи до зведення нової будівлі, яка б могла прийняти вражаючу кількість товарів, щоб вони були правильно оподатковані. Один свідок описав своє здивування від розвантаження лише однієї флотилії: всього за один день він побачив 332 «повних вози срібла, золота й коштовних перлин», які привезли для проведення офіційного обліку. Через шість тижнів він побачив ще 686 возів дорогоцінних металів. За його словами, цього було так багато, що «Каса-де-Контратасьйон не могла вмістити все, й частину розмістили у внутрішньому дворику».

Шлях до Північної Європи

Відкриття 1490-х змінили світ. Європа вже не перебувала на світовому узбіччі, а ставала рушієм світу. Рішення, що ухвалювалися в Мадриді й Лісабоні, тепер відгукувалися за тисячі кілометрів звідти. Колись такими центрами були аббасидський Багдад, Лоян китайської династії Тан, монгольська столиця Каракорум або Самарканд часів Тимура. Тепер усі дороги вели до Європи.

Вплив Шовкових шляхів став відчутним у ремеслі. Керамічна промисловість розквітла в Гарлемі, Амстердамі та головним чином — в Делфті. На цю галузь суттєво вплинув зовнішній вигляд і дизайн речей, які завозили зі Сходу. Китайські візуальні теми домінували на ринку. Характерні синьо-білі вироби, вигадані багато століть тому гончарями в Перській затоці, які вже були дуже популярними в Китаї та Османській імперії, тепер так активно переймалися, що стали прикметною рисою також і голландської кераміки. Наслідування було не лише найщирішою формою лестощів, в цьому разі також йшлося про приєднання до глобальної системи матеріальної культури, яка тепер поєднувала Північне море з Індійським і Тихим океанами.

Зростав попит на предмети, що допомагали демонструвати статус, тож мистецтво в Нідерландах процвітало. Дехто вважає, що протягом самого лише XVII століття було створено понад 3 мільйони картин. Це неминуче мало стимулювати нові ідеї та підвищувати стандарти, дозволяючи художникам на зразок Франса Галса, Рембрандта й Вермеєра створювати роботи вражаючої краси.

Більше можна прочитати у книзі  Пітера Франкопана «Великі шовкові шляхи. Нова історія світу»

В нашому інтернет-магазині представлені книги українською у різних форматах. Паперове видання, електронна книжка чи аудіоформат — обирати лише вам. Ми видаємо нонфікшн і художні книги, книги про психологію, бізнес, суспільство та інші теми, які сьогодні є актуальними

Більше історичних книг за посиланням на сайті інтернет-магазину laboratoria.pro

Переглянути всі книги видавництва Лабораторія можна у каталозі

Відгуки і рецензії
Поки немає коментарів
Написати коментар
Ваше Ім’я*
Ваш Email*
Введіть текст*