0 Кошик 0,00 грн
0 Кошик 0,00 грн

Єдиний твій злочин — це те, що ти іноді надто небайдужий і надто стараєшся…

У романі «Гра в бажання» Меґ Шаффер, що вийде друком у видавництві Лабораторія, головний герой – письменник Мастерсон – влаштовує незвичайну гру, де переможець змагань отримає рукопис нової книжки, на яку чекають тисячі дітей і дорослих. Ця перемога — єдиний шанс Люсі і Крістофера стати сім’єю. Дівчині доведеться змагатися з підступними колекціонерами і суперниками, зустрітися із самим Г’юґо Різом — видатним ілюстратором книжок Мастерсона.  Але яку ціль переслідує сам Джек? І які таємниці минулого приховують двоє чоловіків, які живуть на Годинниковому острові? Уривок із роману публікуємо у матеріалі.

Книга Гра в бажання, Шаффер

Щось ти пізно не спиш, — сказав Джек і повернув годинник циферблатом до себе, щоб звірити час зі своїм наручним годинником.

— Правда? Я не потрудився перевірити, котра година.

— У цій кімнаті це наче акт агресії, — сказав Джек, мудро кивнувши в бік стіни з годинниками, яких було близько півсотні. — Знову прийшов мене сварити?

Г’юґо став спиною до каміна. Вогонь уже погас, але вугілля все ще віддавало тепло.

— Я тебе не сваритиму. Просто цікаво, чи тобі подобається бути в компанії?

Він кивнув із задоволеним виглядом.

— Навіть краще, ніж я сподівався. Вони чудові діти.

— Діти середнього віку і такі ж нещасні, як і всі ми.

— Я не сказав би, що Люсі Гарт середнього віку.

Джек взяв до рук другий годинник, старомодний будильник, і завів його.

— Радий бачити, що вона виграла першу гру. Здавалося, що вона трохи не у своїй тарілці серед старших дітей.

— Ця гра така нестерпно ідіотська.

— Це всього-на-всього старенька гра, у яку ми грали у літньому таборі, — сказав Джек.

— Твого вожатого звали часом не Люцифер? — Г’юґо сів біля вогню, поклавши блокнот на коліна.

— Не пригадую його імені, але ніс у нього був такий, що позаздрила б і мавпа-носач. Коли він вдихав повітря, нам доводилося чіплятися за стовбур дерева, щоб не засмоктало йому в пазухи.

Джек глянув на блокнот Г’юґо.

— Я завжди заздрив людям, які вміють малювати. Мені треба п’ятдесят слів та десять метафор, щоб сказати, що у персонажа велетенський шнобель. А ти можеш зробити це одним розчерком олівця.

— Я завжди заздрив письменникам, які продали шістсот мільйонів книжок.

— Туше, — Джек тихенько засміявся.

Іноді Джек мав настрій поговорити вночі. Іноді Г’юґо міг ставити йому тисячі запитань і отримувати нуль відповідей. Чи буде так і цієї ночі? Г’юґо вирішив крутити колесо і ризикнути.

— Я намагався працювати над обкладинкою цієї твоєї нової книжки, але виходить не дуже, бо я і гадки не маю, про що вона, — Г’юґо покрутив у пальцях олівець, а потім вказав ним на Джека: — Чому?

Джек махнув рукою, відкидаючи занепокоєння Г’юґо.

— Ти точно не будеш першим художником, який створив обкладинку, не прочитавши книги.

— Це правда, але можна мені принаймні підказку?

— Намалюй щось схоже на, скажімо... «Хранителя Годинникового острова». Це завжди була моя найулюбленіша з твоїх обкладинок, — Джек підморгнув йому, здавалося б, без жодної причини, хоча вона в нього точно була.

— Ця нова книжка, вона ж існує, правда? Це ж як той конкурс фан-арту, де я мав виграти п’ятсот доларів? Я і досі чекаю на той чек.

Джек встановлював час на годиннику з «Аліси в Дивокраї», який ішов у зворотному напрямку.

— Що б ти обрав: п’ятсот доларів чи роботу над ілюстраціями до моїх книг?

— Не відмовився б від обох.

Джек гиготнув.

—  Ця книга існує. Лише один примірник на цілий світ. 

Я надрукував його і сховав.

— І ти серйозно збираєшся довірити її якомусь незнайомцю?

— Ні, але я грайливо збираюсь довірити її якомусь незнайомцю.

— Акули вже кружляють навколо. Колекціонери рідкісних книг, мільярдери, інфлюенсери... — він драматично здригнувся від удаваного жаху при слові інфлюенсер. Але це була правда. Колекціонери дзвонили навіть йому і просили назвати свою ціну, якщо він може роздобути для них нову книгу Джека.

— Хай буде так, — сказав Джек. — Я вірю, що діти зроблять правильний вибір.

— Не знаю щодо інших, але Люсі Гарт видається досить порядною, — сказав Г’юґо. — Вона єдина перепросила за те, що поставила під загрозу твою кар’єру, коли втекла з дому сюди.

— Це новий шарф? — поцікавився Джек. — Здається, Люсі в’яже такі шарфи? Ти завжди носиш шарфи у приміщенні, чи це такий модний тренд?

Г’юґо витріщився на нього.

— Ти навмисно намагаєшся змінити тему.

— А яка в нас тема?

— Книга. Яка магічним чином з’явилась нізвідки. Ти ж не помираєш, правда? — спитав у нього Г’юґо. — Просто скажи, що не помираєш, будь ласка.

— Хмм. «Книга нізвідки» могла б бути гарною назвою.

— Джек.

Посміхаючись, Джек зняв зі стіни годинник зі співочими пташками та витер пил з циферблата рукавом.

— Я не помираю, — сказав Джек. — Я просто усвідомив, що кількість піску у верхній частині мого пісочного годинника набагато менша, ніж у нижній. Я хочу виконати свої обіцянки, поки він не скінчився. Особливо обіцянку, дану тобі.

Джек подивився на нього краєм ока, а потім повернувся до свого годинника.

— Яку обіцянку?

— Обіцянку, яку я дав тобі, коли відповів, що зі мною все буде добре, якщо і коли ти нарешті поїдеш з острова і житимеш своїм життям.

Г’юґо напружився.

— Ти знаєш?

— Я знаю. Я знаю, що ти вже роками стоїш одною ногою за дверима. Я знаю також, — сказав він, повісивши годинник назад на стіну, — причину, з якої ти все ж залишався тут.

— Не хочеш просвітити мене?

— Бо я тобі як батько. Знаєш, звідки я це знаю? — він вирівняв годинник на гвіздку.

— Бо я тобі це сказав?

— Бо ти ображаєшся на мене. Як ображався б син.

Г’юґо відчув, що його серце здувається, наче проткнута повітряна кулька.

— Я не...

На годиннику почала співати пасовка.

— Нам час, — сказав Джек. — Тобі треба трохи поспати, синку. Побачимось за сніданком, коли проспіває сіалія. Але не пізніше еполетника.

Джек рушив до дверей бібліотеки. Потім зупинився й озирнувся.

— Не треба за мене хвилюватися. Я точно знаю, що роблю і навіщо.

Г’юґо хотів у це вірити. Наче у годинника з невидимими шестернями, Г’юґо бачив рух Джекових стрілок, але ніколи не міг зрозуміти, що змушує старого цокати.

— Ну хоч хтось із нас знає, — пробурмотів Г’юґо, коли Джек розвернувся на вихід. — Джеку?

Він озирнувся на Г’юґо, який підвівся, щоб зустрітися з ним поглядом.

— Я не ображений на тебе. Я ображений на цей клятий світ. Глянь на себе. Ти створюєш історії, які обожнюють діти, та жертвуєш купу грошей лікарням і благодійним організаціям. Єдиний твій злочин — це те, що ти іноді надто небайдужий і надто стараєшся... І коли я поїду, ти лишишся на самоті у порожньому домі, у компанії лише пляшки вина й підстаркуватого крука.

Джек насупився.

— Будемо сподіватись, що Терл не чув, як ти назвав його підстаркуватим. Ти ж знаєш, який він чутливий. — Вираз його обличчя пом’якшав. — Я теж не хочу, щоб ти був сам. І мені справді подобається твій новий шарф, — сказав Джек з тихим сміхом і пішов.

Передзамовити роман Меґ Шаффер «Гра в бажання»

Відгуки і рецензії
Поки немає коментарів
Написати коментар
Ваше Ім’я*
Ваш Email*
Введіть текст*