0 Кошик 0,00 грн
0 Кошик 0,00 грн

Книжкова полиця Христини Шалак: авторка «Нікого немає в лісі. Історії про людей, будівлі і психіатрію» про улюблені книжки

Продовжуємо ділитися книжками, які читають наші автори. Сьогодні героїнею рубрики «Книжкова полиця» стала Христина Шалак — лікарка-психіатриня, клінічна психологиня, авторка збірки есеїв та художніх репортажів на тему історії та сучасності психіатрії «Нікого немає в лісі». Ця книжка розповідає про психіатрію через призму окремих історій, розказаних самими героями: про те, як жити з тим чи іншим розладом, як лікуватися і працювати у психіатричних лікарнях, як дбати про рідних, які мають психіатричні діагнози. Такі свідчення нерозривно пов’язані з особистостями оповідачів, з їх багатогранними «я» — тож ці історії в першу чергу про людей, а не про хвороби. Про улюблені книжки Христини Шалак читайте у матеріалі.

Книжкова полиця Христини Шалак

Остання прочитана книжка

Останні півтора роки чи не кожна друга книжка, яку я читаю, розповідає про війну. Цього разу це була збірка оповідань Тіма о’Брайєна «Що вони несли з собою» (The Things They Carried, 1990). Автор прослужив у В’єтнамі всього один рік, але потім не міг зупинитись писати про цей досвід. В одній із історій він розповідає, як письмо допомагає повертати мертвих до життя — щоправда, лише на сторінках книжки.

Книжка, яку ви читаєте зараз

Зараз насолоджуюсь легкістю і гірким гумором Марека Гласко у «Красивих двадцятилітніх». Це книжка про юність у Польщі 50-60-х років: про бідність, ідеологічний тиск, ув’язнення і пиятику (в анотації ще згадуються борделі і психіатричні лікарні, але до цих моментів я ще не дійшла). Коли тобі двадцять, то що б не відбувалось довкола, все виглядає не так вже й погано і з усього можна посміятися. 

Книжку, яку хочеться радити кожному

Я часто раджу книжки Ольги Токарчук, зокрема «Дім дня, дім ночі» і «Химерні оповідання», бо це оповідки, які швидко читаються, але кожна з них наповнена якоюсь особливою магією.

Книжка, яку ви перечитуєте чи перечитували не раз

Кілька разів перечитувала  «Синети» Меґґі Нельсон (Bluets, 2009) — книгу-есей у вигляді каталогу із 240 коротких історій, які прикидаються дослідженнями синього кольору, а насправді є замальовками про самотність, любов, розставання, секс, горювання і мистецтво. Письменниці подобається говорити людям, що вона пише книгу про синій колір, і не робити цього. Наприклад, одне з місць, де вона таки згадує про цю барву — це палата лікарні, де лежить після аварії її паралізована подруга: «її очі були пронизливої синяви — і єдиною частиною тіла, що могла рухатись»

Книжка, яка дуже вплинула на вас чи змінила ваші погляди

В школі у нас щотижня були уроки християнської етики: не просто релігієзнавство, а прищеплення християнства як єдиної можливої релігії. Це дуже впливає на світогляд, особливо коли дитина ще вірить у святого Миколая,  а вчителька каже, що за перегляд «Зачарованих» можна втрапити до пекла. І десь в підлітковому віці я прочитала «Диво» Павла Загребельного, в якому мене вразили описи примусового хрещення Русі і знищення ідолів. А потім ще був «Овід» Етель Ліліан Войнич, цей маніфест атеїзму. Після цих книг у мене сталося осяяння: повірити можна у що завгодно. Або ж обрати не вірити взагалі.

Найбільш недооцінена, на ваш погляд, книжка

Я у захваті від  роману «П’ятий персонаж»  Робертсона Девіса (Fifth Business, 1970) і хотіла б, щоб його переклали українською. Щоб зацікавити у книжці, достатньо перелічити головних героїв: це оповідач, який викладає історію, але найбільше зацікавлений у житії святих; жінка, яка втратила розум через сніжку, необачно кинуту в неї хлопчиськом; той самий хлопчисько, який виростає успішним чоловіком без жодних докорів сумління; син цієї жінки, який втікає з дому разом із бродячим цирком і стає фокусником-чарівником… Ну і сама сніжка, яка запускає хід подій, щоб врешті виявитись чимось зовсім іншим. 

Книжка, яку ви не читали і в цьому соромно зізнаватись?

Мені не соромно зізнаватись, але це чомусь щоразу викликає подив: я ніколи не читала «Гаррі Поттера».

Три книжки, які ви б взяли собою, якби були змушені переїхати кудись і не могли б забрати всю бібліотеку?

Коли я вимушено виїжджала з України у березні 2022-го, то з усіх книжок хотіла покласти до валізи збірку репортажів «Чому я ніколи звідси не поїду» (видавництво «Темпора», 2017). Я уривчасто читала її, поки роздумувала: їхати — не їхати. Врешті таки поїхала, а книжку залишила — місце у валізі обмежене. А коли повернулась, то почала скуповувати книжки так, як ніколи раніше, ніби не могла насититися. Бо хочеться набутися серед книжок, поки є така можливість: доки у мене ще є моя бібліотека, нехай вона буде наповненою по вінця.

Яку книжку чи книжки ви плануєте/хочете прочитати?

У черзі на моїй приліжковій тумбочці лежать «Подорож письменника» Крістофера Воґлера  і «Подорож книжки» Ірене Вальєхо — гадаю, вони будуть наступними, і ці мандрівники перетнуться.

Відгуки і рецензії
Поки немає коментарів
Написати коментар
Ваше Ім’я*
Ваш Email*
Введіть текст*