0 Кошик 0,00 грн
0 Кошик 0,00 грн

«Найбільше мене турбувало, як сказати хлопцям на роботі, що я звільняюсь, щоб стати професійним музикантом. Вони повсцикаються зі сміху» уривок з книжки «Життя Браяна. Мемуари соліста AC/DC»

Перш ніж прокинутися знаменитим солістом легендарного рок-гурту AC/DC, Браян Джонсон співав у церковному хорі, служив у армії і лагодив дахи автомобілів. Понад десять років він намагався підкорити сцену в складі різних гуртів — гастролював, випускав альбоми, підписував невдалі контракти і навіть входив до музичних чартів, та до успіху, який чекав його попереду, було ще далеко. Попри все Браян Джонсон не відмовився від своєї мрії. І завдяки цьому у 1980 році зміг замінити вокаліста одного з найвідоміших рок-гуртів світу AC/DC Бона Скотта. Від фантастичних злетів до болючих падінь — це відверта і повна гумору автобіографія хлопця, який йде до своєї мети, щоб врешті стати іконою цілої епохи. Це історія, яка змінила обличчя рок-музики і життя Браяна назавжди. Публікуємо уривок з книжки легендарного соліста AC/DC «Життя Браяна. Мемуари соліста AC/DC»

Книга, Життя Браяна. Мемуари соліста ACDC

— Бляха, нам вдалося, — сказав він.

— Віддати запис? — запитав я.

— Ні. Нам вдалося.

— Не розумію, — сказав я. — Ви не віддали запис?

— Ми отримали контракт на запис альбому!

У той момент я згадав, що одружений, у мене є дитина і постійна робота. Тож я був радий. Проте водночас я був такий...і що мені тепер, бляха, робити?

У мене було сорок вісім годин, щоб прийняти рішення. Red Bus хотіли, щоб U.S.A. якомога швидше приїхали в Лондон на запис свого першого синглу — двох пісень, для сторін А і Б, — за яким мав іти альбом. Гарантій жодних не було. Якщо сингл провалиться, хтозна, чи буде коли-небудь альбом. Ми просто мали ризикнути.

Керол, звісно ж, нервувалась. Вона боялась навіть думати, що все може піти не так, і, врешті-решт, ми опинимося у ще гіршій фінансовій ситуації, ніж зараз. Робота кресляра на заводі, хоч і не дуже прибуткова, була принаймні стабільною. Маючи роботу з чітким графіком, я міг допомагати вдома. Якщо ж я поїду на гастролі грати рок-н-рол, то Керол залишиться вдома сама з чотирирічною Джоанн. Крім того, скоро мала народитись молодша сестричка Джоанн, Кала, тож у Керол на руках було б уже двоє малих дітей. Звичайно ж, для неї ця справа була дуже невигідна, хіба що U.S.A. вдасться досягти успіху і ми будемо купатися в розкоші.

От і все.

Це був один з тих моментів у житті: чи підеш ти протореним, добре знайомим шляхом... чи ухопишся за шанс обома руками?

Як це не дивно, але найбільше мене турбувало, як сказати хлопцям на роботі, що я звільняюсь, щоб стати професійним музикантом. Вони повсцикаються зі сміху. Подумають, що я остаточно злетів з котушок. Однак тоді бізнес переживав не найкращі часи, і в компанії проводили скорочення штату, тому в мене було чудове виправдання. Крім того, усе скидалось на те, що буде ще більше скорочень. Робоча сила в Ньюкаслі стала дуже дорога, а японці виробляли такий самий продукт у кілька разів дешевше. Parsons говорили своїм клієнтам: «Наші турбіни — це як Rolls-Royce серед турбін, вони працюватимуть вічно». Однак клієнти знали, що навіть якщо купити японську турбіну і через двадцять років замінити її, це однаково буде дешевше.

Ще одна причина піти з роботи — мій начальник цеху Гаррі Блер, гордий і впертий чоловік, що говорив військовими метафорами і був членом Комуністичної партії.

Ні, Гаррі дуже мені подобався, але ми постійно сварились, б я не погоджувався з його політикою. Якось він навіть «вислав мене в Ковентрі» — у Великій Британії 1970-х це була реальність, а не метафоричний зворот, — коли я відмовився підтримати зміну назви нашої спілки з Асоціації об’єднаних креслярів і техніків (Draughtsmen’s and Allied Technicians’ Association, data) на Технічно-адміністративну та супервізорську секцію, або ж TACC. Я був проти, тому що TACC — це ще й Телеграфное агентство Советского Союза, радянська пропаганда, яка маскувалася під новини.

— Саме так! — сказав Гаррі, коли я вказав на це. — Так ми показуємо солідарність з нашими братами!

І тоді я сказав йому все, що про це думаю, особливо як військовий, котрого тренували для того, щоб захищати його від тих же комуністів. І він вислав мене в Ковентрі, тиждень не говорив зі мною. Навіть оголосив про це на всю контору.

З Гаррі можна було і добре повеселитись, особливо якщо він випив кілька склянок пива.

Наприклад, щороку на Різдво креслярі Parsons влаштовували велике свято, і кожен з нас мав виконати якийсь номер. Гаррі співав традиційну ньюкаслську пісню Geordie’s Lost His Liggie про хлопчика, що загубив свою liggie — кульку для гри — і намагається її знайти. Що він тільки не робить: соває держак мітли в туалет, підриває туалет динамітом, щоб урешті-решт виявити, що кулька «була в клятій кишені весь цей час». Версія Гаррі завжди мала шалений успіх у публіки, і я завжди буду вдячним йому за те, що познайомив мене з цією піснею. Згодом я разом з Віком і хлопцями записав власну її версію й завжди виконував її з величезним задоволенням.

* * *

Скорочення на роботі було божою благодаттю: мені видали одноразову допомогу в розмірі 800 фунтів — це був цілий статок для того, хто заробляв усього 36 фунтів на тиждень. Якщо контракт на альбом зірветься, думав я, то я зможу прожити на ці гроші, поки шукатиму роботу креслярем деінде. Звісно, я радше видавав бажане за дійсне: важка промисловість почала занепадати по всій Північно-Східній Англії, і така робота зникала так само швидко, як скорочувались обсяги замовлень на турбіни. Проте тепер мені хоча б було не так страшно ризикувати.

Через кілька днів u.s.a. уже фотографувались для статті в The Evening Chronicle під заголовком «Зірки майбутнього». Потім ми поїхали в Лондон на фургоні «Форд Транзит», запакувавши в нього все своє обладнання. За кермом був Том, Браян сидів на передньому сидінні, а ми з Віком ззаду, стримуючи навалу підсилювачів звуку щоразу, коли машина зупинялась. Не надто приємна подорож — особливо якщо зважати на те, що виїхали ми серед ночі, щоб бути в Лондоні о дев’ятій ранку. Але нам було начхати. Ми були такі раді, що увесь час тільки й робили, що усміхались.

І ось ми вже тріумфально входили через центральні двері в Red Bus Records.

І тоді ж ми різко спустились з небес на землю…

Купити книжку «Життя Браяна. Мемуари соліста AC/DC»

Відгуки і рецензії
Поки немає коментарів
Написати коментар
Ваше Ім’я*
Ваш Email*
Введіть текст*