«Найважливіше те, що ти можеш сказати між рядків»: презентація збірки оповідань Романа Голубовського «З нами житиме еласмотерій»

2 липня у київській книгарні Сенс спільно з літературознавицею Богданою Романцовою та письменником, засновником сайту сатиричних новин UaReview Романом Голубовським відбулась презентація дебютної книжки «З нами житиме еласмотерій. Оповідання». Секрет еласмотерія, чутливі теми в оповіданнях, вкрадений Росією абсурд та місце короткої прози в житті — детально про найцікавіше з розмови публікуємо у матеріалі. 

Чи допомагала журналістська робота в написанні художнього тексту?

Напевно так. Журналістика — це певна форма: я міг взяти жарт, який базувався на певній поточній ситуації, і запакувати в новинну форму. Плюс, я років з десять працював з UaReview. І важливо знати, які слова підбирати, що і як писати. Я пишу доволі довго, зате, як мені здається, чисто і дуже концентровано.

Якщо порівняти з журналістикою, то плюси прози — це, наприклад, можливість використовувати матюки або писати про секс. Навіть у фейковій журналістиці це заборонено. Література тим і краща, що дозволяє більше.

Ти думаєш про читача для якого пишеш?

Я, напевно, до цього дозрів. Підлітком мені здавалось, що все, що ми робимо — ми робимо тільки для себе. Але насправді, навіть коли нам здається, що ми щось робимо для себе, то тільки, щоб показати всім, які ми унікальні.

Кожне оповідання у збірці має кілька рівнів. Навіть якщо є певні цитати, які будуть зрозумілі мені чи умовно літературним критикам, я зробив так, щоб навіть не вловлюючи їх, оповідання все одно було зрозумілим. Я робив це свідомо. Мої оповідання завжди працюють, я навіть тестував це на читачах. Після прочитання одного з оповідань про відомого історичного діяча, я запитав чи зрозуміло про кого йшла мова, а у відповідь почув: «Ні, я побачила збірний образ». Хоча образ там був зовсім не збірний, а з дуже конкретними історичними відсилками, оповідання все одно сподобалося. Для мене це дуже велика похвала від читачів, так я розумію, що впорався. 

В кожному оповіданні я намагаюся залучати якісь загальні речі, які подобаються всім: всім подобається слухати про секс і матюки (сміється). Насправді всім подобається, коли щось відбувається, щоб був саспенс, очікування і потім усе повинно несподівано закінчитись.

Чому саме оповідання?

Я виріс з твітера. Моя початкова форма — 140 символів, тому оповідання на двадцять сторінок — це вже роман. Але якщо без жартів, для мене дуже природні такі маленькі форми і я не уявляю, як писати довго.

Хоча, якщо чесно, я мрію писати романи. Мрію, що колись мені вдасться написати свою «Амадоку» або «Колонію». А поки що я буду вдавати з себе О. Генрі або Бартелмі, або Стефаника.

У Василя Байдака, який написав один із відгуків на книжку, колись був стендап «Росія вкрала в мене абсурд». Чи вкрала Росія абсурд у тебе?

Вася має рацію. Росія краде в нас абсурд. Спочатку я писав новини на кшталт: «Батько двох дітей вбив муху» або «Люди почали ходити по воді після того, як випав дощ». І певні ЗМІ потім публікували у себе. Але найцікавіше відбулося у 2014 році, коли почалося російське вторгнення: деякі з цих новин цілком серйозно почали брати російські ЗМІ. Очевидно, що їм треба було показати умовного українця якимось неадекватним і вони брали новини з UaReview та подавали як повністю правдиві. Тому Росія справді краде в нас абсурд.

Одне з моїх оповідань натхненно тим, що коли відбувається певна особливо неприємна для Росії подія, наприклад як збиття Боїнга, то вона будь-що погане може перетворити на плюси для себе. І один із засобів, які вони використовують для цього – вкидають дуже багато різних версій цих подій. Тобто, коли збивають Боїнг, вони одразу кидають 15 різних версій над якими починають працювати ЗМІ. І поки всі розбираються, що сталось насправді, хвиля проходить. 

В мене є оповідання, яке базується на анекдотичній ситуації, коли чоловік приходить додому і бачить спершу чужі чоловічі туфлі на порозі, а потім і незнайомого чоловіка. І цей незнайомий чоловік починає вдавати із себе то ділка, то ріелтора, то сантехніка, то взагалі брата дружини. Таким чином заплутуючи не тільки нашого героя, але й сусідів, які прийшли на шум.Так я показую, як працює пропаганда через по суті звичайні речі.

Як ти працюєш із чутливими темами, які можуть когось зачепити? 

По-перше, у мене всередині є дуже великий самокритик і здоровий глузд завжди допомагає не братися за надто тяжкі теми. Я ж казав, що я трошки сиджу в твітері, а там щось скажеш – і на завтра кінець десятирічній кар'єрі (жартує). Тому над кожним висловлюванням чи темою я багато думаю. 

По-друге, ці оповідання проходили через багатьох читачів, а Богдана Романцова була їх першою читачкою.

По-третє, це відчуття моменту. Не потрібно братися за те, за що не треба братися. 

І останнє, що важливо: кожен жарт може когось образити. І я готовий до того, що знайдеться хтось, кого це образить, навіть якщо я цього не хотів. 

Що поєднує оповідання в збірці «З нами житиме еласмотерій» в одну конструкцію?

Це складне питання. Я думав про це, бо тут є кілька більш-менш загальних тем: мистецтво і як ми його сприймаємо; медіа — наше сприйняття і як ми живемо в цьому медійному світі; життя на фоні війни. А загалом, мені здається, що єдина правильна відповідь, яка все це об'єднує – це мій неперевершений авторський стиль (сміється).

Як виник образ еласмотерія?

Це виникло завдяки моєму синові. Ми з ним відпочивали в Карпатах і він повів мене в парк динозаврів. Там, окрім динозаврів, були доісторичні тварини і я побачив еласмотерія — красива тварина — він такий пухнастий і великий. І не носоріг, і не єдиноріг — він мені так сподобався. Мені подобаються різні абсурдні речі: коли у звичайному житті з'являється щось незвичайне. І я подумав: а що було б, якби звичайна пара завела собі не собаку, а такого еласмотерія? 

Про причину того, чому його винесено в заголовок (окрім того, що, як сказав Вася Байдак, це просто смішне слово), то ще й тому, що еласмотерій здався мені дуже класною метафорою на сьогодення: великий, гарний, сильний звір, але вимерлий — його не існує. І так само ми зараз живемо, всі такі розумні, класні, але ковід, війна... пережити б все це і не стати, як цей еласмотерій, а все-таки вижити.