0 Кошик 0,00 грн
0 Кошик 0,00 грн

«..створення гетто — це лише тимчасовий захід... кінцевою метою має бути випалити цей осередок чуми дотла». Уривок з книги «Голокост. Нова історія»

Голокост — один із найстрашніших злочинів в історії людства. Що слугувало причиною його появи та як увесь світ зміг допустити звірства нацистів, які тривали не один рік? Зібравши новітні історичні дослідження та свідчення очевидців тих подій, Лоренс Ріс намагається відповісти на ці питання. Сторінка за сторінкою він веде читача за собою: від причин ненависті до євреїв та зародження нацистської ідеології до катастрофічних наслідків знищення мільйонів людей.  До Міжнародного дня пам'яті жертв Голокосту публікуємо уривок з книжки «Голокост. Нова історія» у матеріалі.

У вересні 1919 року Адольф Гітлер написав листа надзвичайної історичної ваги. Однак тоді ніхто не усвідомлював його значення. Це тому що Адольф Гітлер, автор листа, був ніким. У свої тридцять він не мав ані дому, ні кар’єри, ні дружини, ні подруги, ні жодної близької людини. Лише минуле, повне розбитих мрій. Він прагнув бути іменитим художником, але мистецькі кола відкинули його, хотів внести лепту в перемогу Німеччини над союзниками в Першій світовій війні, але став свідком принизливої поразки німецьких військ у листопаді 1918 року. З гіркотою і злістю він узявся шукати винних.

У цьому листі до товариша по службі Адольфа Ґемліха, датованому 16 вересня 1919 року, Гітлер безапеляційно стверджував, хто саме винуватий не лише в його особистих невдачах, а й у стражданнях усього німецького народу. 

«Серед нас живе поріддя, — писав він, — негерманської, чужинської раси, яке не хоче і не здатне відмовитися від властивих йому рис... і при цьому володіє такими політичними правами, як і ми самі... Усе, що спонукає людину прагнути чогось вищого — релігія, соціалізм чи демократія — для них лише засіб досягнути мети, вдовольнити хіть до грошей і домінування. Їхня діяльність викликає в інших народів расовий туберкульоз».

Також він писав, що «кінцевою метою» будь-якого німецького уряду має стати «безкомпромісне усунення всіх євреїв».

Це надзвичайний документ. Не тільки тому що дозволяє станом на 1919 рік зазирнути в голову людини, яка згодом ініціює Голокост, а й тому що це перший неспростовний доказ особистих антисемітських переконань Гітлера.

***

Для Гітлера судити людей за те, ким вони є, було не менш послідовно, ніж за те, що вони зробили. Це частина того самого світогляду, в якому єврей, охрестившись, усе одно не стане християнином, бо єврейськість закладена в ньому від народження.

З цієї логіки випливав ще один наслідок. В’язні концентраційних таборів не відбували конкретний термін — та й як його визначити, якщо вони потрапляли туди ще до того, як здійснили проступок? Відповідно ніхто не знав, коли його звільнять. Можливо, це станеться завтра — можливо, ніколи. Як сказав пізніше комендант концентраційного табору, «вони ніяк не могли змиритися з невизначеністю терміну утримання. Саме це виснажувало в’язнів і ламало навіть найсильнішу волю».

За задумом такі табори відрізнялися від звичайних в’язниць, де покарання зводилося до позбавлення волі. Нацисти розцінювали утримання під вартою не як акт кари, а як можливість для ув’язнених змінитися. «Ми мусили врятувати цих людей, — говорив Ґерінґ, — і повернути їх у німецьку народну спільноту. Їх потрібно було перевиховати».

Перший концентраційний табір у Баварії з’явився 22 березня 1933 року за 17 кілометрів від Мюнхена в містечку з тепер горезвісною назвою — Дахау. Гіммлер особисто проінспектував територію закинутого заводу на окраїні міста і постановив розташувати там табір. Справжнє призначення цієї структури було очевидне від самого початку. «Зараз влада в наших руках, — сказав новопризначеним вартовим командир СС Йоганн-Еразмус фон Мальсен-Понікау. — Якби ці свині взяли верх, наші голови вже валялися би в багнюці. Тому ми не знаємо сентиментів. І якщо в наших рядах є хтось, хто не витримує вигляду крові, — йому тут не місце, він має піти». Ці слова прекрасно демонструють, наскільки лицемірне твердження Ґерінґа, що табори призначені «врятувати» заблудлих німців, чи запевнення Гіммлера, що СС прагнули гарантувати «безпеку» ув’язнених.

***

Нацисти не приховували існування концентраційних таборів. Усі про це знали, і газети по всьому світу писали про них статті. Скажімо, першого січня 1934 року Manchester Guardian детально описала реалії життя у так званому бункері в Дахау: «Сирі бетонні камери без жодного обігріву, у кожній — по одному заґратованому віконцю (яке затуляють, щоб не проходило світло)».

Стаття також розкривала суть побиття, яке організовували охоронці: «В’язня шмагають батогом з бичачої шкіри, по всій довжині якого тягнеться сталева смужка три-чотири міліметри завширшки (це роблять інші ув’язнені). Есесівець уголос рахує кількість ударів — від двадцяти п’яти до сімдесяти п’яти, залежно від вироку. Ще двоє есесівців тримають в’язня на землі: один за руки, другий за голову, замотану в мішок, щоб приглушити крики...».

***

Німецькі війська вторглися в Польщу 1 вересня 1939 року і встановили там диктат терору, який надалі перетворить країну на епіцентр Голокосту. Німці побудують усі горезвісні табори смерті на польській землі, і саме Польща з-поміж інших держав зазнає найбільших у відсотковому відношенні втрат населення в цій війні. Загинуло близько шести мільйонів людей, які проживали в Польщі, і принаймні половина з них — євреї. Переважна більшість втратила життя не в боях, а внаслідок цілеспрямованої політики голоду, депортації й убивств.

***

У сім’ї Якоба Цильберштайна не було грошей, щоб купувати в німців продовольство за завищеними цінами. Він розумів, що якщо не знайде способу дістати їжу контрабандою, в обхід німців, вони всі загинуть. Життя його сім’ї залежало від можливості налагодити контакт з поляком по той бік колючого дроту. Це було надзвичайно складне завдання, оскільки майже всі євреї працювали виключно в межах гетто. Проте в Якоба була одна перевага: його будинок виходив прямо на огорожу. Завдяки цій близькості в перші дні існування гетто він зміг домовитися з поляком по інший бік. Той приніс Якобу буханку хліба. Залишивши половину для своєї сім’ї, хлопець продав іншу половину в гетто, а зароблені гроші віддав поляку. «Він допомагав нам два місяці, — розповідає Якоб. Потім поляка схопили і вбили німці. — І все ж, два місяці — це дуже довго».

Якоб не міг повірити у жахливу жорстокість німців: «Як людині тобі просто в голові не вкладається, що таке може статися з тобою. Хіба нормальна людина здатна таке зрозуміти? Коли гетто закрили, через кілька тижнів померли сотні... Пам’ятаю, голод був такий нестерпний, що мама ходила рвати траву, а потім її готувала. Якщо ви дістали картопляне лушпиння — це не просто розкіш, це найкраща їжа на світі».

Замовити книжку Лоренса Ріса «Голокост. Нова історія»

Відгуки і рецензії
Поки немає коментарів
Написати коментар
Ваше Ім’я*
Ваш Email*
Введіть текст*