0 Кошик 0,00 грн
0 Кошик 0,00 грн

«Нас дуже рано навчили зціплювати зуби — оце й усе», — уривок із книжки Фредеріка Беґбедера «Сповідь гетеросексуала, який відстав від свого часу»

«Сповідь гетеросексуала, який відстав від свого часу» – це спроба зрозуміти себе, своє минуле і світ навколо. З брутальною відвертістю і безжальним гумором Фредерік Беґбедер зводить рахунки з наркотиками, алкоголем і сексом, розкриваючи особисте ставлення до надмірної політкоректності, фемінізму і претензій «всевідаючих нових пророків». Не церемонячись з тим, що робить його негідником, звинуваченим ледь не у всіх смертних гріхах, і не шкодуючи прагнення до порядності, він завершує свою сповідь зізнанням у коханні до тієї, яку серед моря жінок кожного дня обирає собі за дружину. Уривок із книги публікуємо у матеріалі.

Ілюстрація з обкладинки книжки «Сповідь гетеросексуала, який відстав від свого часу»

2022 року я мав просити вибачення за розмову, яка відбулася, напевне, в коридорі видавництва «Flammarion» у листопаді 2003 року. Невже 2003 року ви були тим самим, що й тепер? Я — аж ніяк. У 1990‑х роках я одягався лише в чорне. У 2020‑х роках я одягаюся лише в темно-синє. Бачите: все змінилося за тридцять років. Я шкодую за похміллями у свої двадцять років, бо вони тривали по дванадцять годин. У тридцять років вони тривали двадцять чотири години. У сорок років — сорок вісім годин. А відтепер похмілля не закінчується ніколи. Мати п’ятдесят років — це мати похмілля, яке не мине ніколи. Навіть коли я цілий тиждень не виходжу з дому, я щоранку не менш виснажений, ніж якби пиячив цілу ніч. Отже, того року одна людина публічно звинуватила мене в байдужості до вчиненого над нею сексуального насильства. Я не називаю тут її імені, щоб не змушувати її терпіти те, що довелося витерпіти мені від неї. Ця любителька пліток, у якої 2003 року я був редактором, 2022 року в газеті «Libération» написала, що 2003 року розповідала мені про сексуальний напад на неї одного диктора телевізійних новин. Я зовсім не пам’ятаю тієї розмови. Потім вона повторила по радіо й телебаченню, що їй знадобилися довгі роки, щоб заговорити про ту подію, проте стверджувала, що розповіла мені про неї наступного ж дня. Я нібито «розреготався», коли та жінка звірилася мені, що стала жертвою спроби зґвалтування. Я намагався пригадати ту приватну розмову, яка відбулася в моєму кабінеті двадцять років тому. Мене викликали в поліцію, щоб я дав свідчення. Я сказав поліцаю, який провадив слідство, що нічого не пригадую. Але той регіт — щось не схоже на мене. І справді, в лютому того самого 2003 року інша жертва спроби зґвалтування розповідала мені десь про такі самі факти (її вклав на підлогу один політичний діяч у своїй квартирі для розваг), я одразу повірив їй і не «реготав». Цю жінку звуть Трістан Банон, запитайте її, чи я хихикав, коли вона розповіла мені про напад на неї Домініка Стросс-Кана. Я теж був свідком у неї під час поліційного розслідування. Одне є певним. Якщо припустити, що розмова в «Libération» справді відбулася, жертва нападу, безперечно, не висловилася 2003 року з не меншою ясністю та серйозністю, ніж 2022 року. Звідси й моя можлива легковажна реакція, якщо вона була. 

Ця публікація дала поштовх появі схожих. Ідеться про публікацію давніх приватних розмов, про які розповідає одна сторона. Запитайте себе всі, у яких кабінетах ви замолоду зі сміхом мололи дурниці. Увага: ви, можливо, зобов’язані публічно попросити вибачення за свої діалоги коло кавового автомата 2002 року, за свої сумнівні жарти в буфеті 2003 року і за свої дотепи на прощальних вечерях 2004 року. Ми вступили в нову добу. 

Мене виховала самотня мати, що працювала, годуючи двох синів. Я не маю іншої родинної моделі, крім самотньої жінки, а мені пояснюють, що треба подолати патріархат? Та ні, мені це сниться! На щастя, жінки мали владу в моєму дитинстві, інакше я скінчив би на вулиці. 

Фото книги  Фредеріка Беґбедера «Сповідь гетеросексуала, який відстав від свого часу»

Ніхто не жаліє авторів, народжених у Нейї. Що є протилежністю віктимізації? Упереможнитися? Самоуславитися? Я хотів би розповісти тут про поразку переможців. Оскільки я білий чоловік, народжений у буржуазній родині в 1960‑х роках, то виріс у домінантному таборі. Але я не маю враження, що скористався цим. Коли я мав сім років, мене вдарив священник у школі. Коли я мав десять років, я став мішенню ексгібіціоніста в Булонському лісі. 1979 року до мене чіплявся педофіл на сьомому поверсі на вулиці Ла-Планш. У тринадцять років я був гарненький, про це свідчать аудіовізуальні архіви. Думаю, я міг би хвалитися, що був Тадзем* VII паризького округу. На щастя, я не натрапив тієї пори на Мацнефа. Про це все я вже розповів у «Французькому романі» 2009 року. Ми всі жертви чогось. 100 % людей мають якесь досьє на своє минуле. Всіх жінок чіпляли, наркотизували, цькували, чинили над ними наругу, ба навіть гірше. Але чоловіків теж. З якої речі щадили б нас? Усі хлопці теж зазнавали насильства з боку інших хлопців у школі, потрапляли в бійки, відчували страх, чули погрози банди, яка затискала їх у кутку, п’ятеро проти одного, щоб кинути вас на землю разом зі швабрами і копняками понаставляти вам синців на гомілках.  Ласкаво просимо до повсякденного життя хлопчиків. Не треба бути родом із Траппа чи Сен-Дені, щоб зазнати фізичного насильства. У Сен-Жермен-де-Пре мене побив священник, отець Февр, що керував школою імені Боссюе, і то за балачки в класі. Він виконував тілесні покарання власноруч, закрившись у  своєму кабінеті, лупцював долонею хлопчиків по голих сідницях. Я розповів про цей спогад у своїй останній книжці «Гребля проти Атлантики» і згодом отримав чимало свідчень колишніх шкільних товаришів, які пригадали, що зазнавали такого самого БДСМ-покарання. Отець Февр давно помер, задовго до того, як Сове у своїй доповіді подав число жертв (ще живих) католицьких священників і церковників, ченців і черниць, починаючи з 1950 року: 216 000. Почувши цю цифру по радіо, я був змушений негайно зупинити машину, яку вів, бо все перед очима розпливлося. Ось чому я ніколи не применшую страждань жінок: адже багато чоловіків зазнали тієї самої долі. Нас дуже рано навчили зціплювати зуби — оце й усе. Щодо патріархату... це слово завжди спонукало мене всміхатись. Який патріархат? Моє покоління не знає, що це. Усі батьки подалися до себе додому. У 1970‑х роках не було нерозлучених батьків. Де той сумнозвісний патріархат, яким феміністки протуркали мені вуха? Мене виховала самотня мати, що працювала, годуючи двох синів. Я не маю іншої родинної моделі, крім самотньої жінки, а мені пояснюють, що треба подолати патріархат? Та ні, мені це сниться! На щастя, жінки мали владу в моєму дитинстві, інакше я скінчив би на вулиці. 

Ми всі жертви чогось або когось. Тих, кого не ґвалтували, били. Тих, кого не били, покидали. Ті, кого не покидали, були бідні. Ті, хто не був бідним, бачили, як їхні батьки-матері гризлися між собою. Ті, кого не ґвалтували, не били, не покидали, хто не був бідним, не був свідком сцен подружнього насильства, утратили всю свою родину в автомобільній катастрофі, або ж мали батька-алкоголіка чи матір-токсикоманку, яку забрали до психіатричної лікарні Сент-Анн. Немає з одного боку жертв, а з другого — катів. Є лише фраза Сартра: «Важить не те, що заподіюють нам, а те, що ми самі робимо з  тим, що заподіюють нам». Завжди можна вдавати довічну жертву, як-от Анні Ерно. Вона багатійка з 1984 року, але повторює п’ятдесят років, що вона класовий перекинчик (хоча бути донькою бакалійника — доля, якій можна радше позаздрити: у бакалійній крамниці завжди є що поїсти). Якщо не хочеш лишатися жертвою аж до смерті, можна позбутися цього статусу й відбудувати себе. Послання цієї книжки ясне: краще бути колишньою жертвою, ніж професійною жертвою.

Передзамовити книжку Фредеріка Беґбедера «Сповідь гетеросексуала, який відстав від свого часу»

В нашому інтернет-магазині представлені книги українською у різних форматах. Паперове видання, електронна книжка чи аудіоформат — обирати лише вам. Ми видаємо нонфікшн і художні книги, книги про психологію, бізнес, суспільство та інші теми, які сьогодні є актуальними

Більше книжкових новинок за посиланням на сайті інтернет-магазину laboratoria.pro

Переглянути всі книги видавництва Лабораторія

Відгуки і рецензії
Поки немає коментарів
Написати коментар
Ваше Ім’я*
Ваш Email*
Введіть текст*