0 Кошик 0,00 грн
0 Кошик 0,00 грн

Всі жінки відьми або як страх спонукає до насилля над жінками

Людям подобається думати про себе як про раціональний вид, озброєний інтелектом, — та більшість найважливіших історичних подій відбулося саме завдяки почуттям. Емоції мають силу. Вони будували світ такою ж мірою як технології, політичні рухи й мислителі. Закладали основи релігій і філософських пошуків, стояли за жагою знань і багатства, однак часом бували й темною силою, бо роздирали світ на частини через війну, жадобу, недовіру та страх. У книзі «Історія емоцій. Походження людини (розумної) емоційної» професор Лондонського університету Річард Ферт-Ґодбіхер запрошує в захопливу й масштабну подорож, щоб дослідити ключову роль емоцій у різних суспільствах. Публікуємо уривок із книги у матеріалі.

Книга Історія емоцій, символ планети, мируЯк розпізнати відьму

У XVI–XVII сторіччі, щоб виявити відьму, слід було шукати когось, хто викликає у вас омерзіння. Бажано, щоб це була жінка. В Європі (за винятком Московського царства і ще деяких регіонів) приблизно 80 % страчених за чаклунство — жінки. До кінця незрозуміло чому, можливо, це пов’язано з тим, що у православ’ї по-іншому трактують чорнокнижництво. Частково це можна пояснити глибоко укоріненою мізогінією, якою просякло все середньовіччя, чи радше — уся історія. На жаль, сучасність не виняток.

Довгий час у християнстві вважалося, що винуватицею всього зла у світі є Єва, бо вона скоїла найбільший гріх: виявила непослух, порушивши Божий наказ. Єва першою скуштувала плід із дерева пізнання добра й зла. А тоді вмовила Адама зробити те саме. Через Єву нас вигнано з Раю. Через неї ми носимо одяг. Її покарано додатковим тягарем — менструацією (яку сприймали як щось мерзенне) та народженням дітей «у болях». Хтось міг заперечити — але ж Адам погодився скуштувати плід, а значить, він теж несе відповідальність за цей учинок. Однак зрештою всі сходилися на думці, що змій спокусив саме Єву, тож провина лежить на ній, а разом з нею і на всіх жінках. 

Дехто наводив ще один аргумент на захист жінок. Чи не найкраща людина в історії була жінкою — Марія, Богородиця. І все ж тогочасний погляд на жінок — це квінтесенція мізогінії: їх уважали слабкими, емоційними, нездатними себе контролювати. Ніколя Ремí, французький суддя й автор одного  з найвідоміших трактатів на тему відьомства — «Про вшанування демонів» — писав: «[Жінкам] важче протистояти настановам зла». На його думку, дияволу простіше навертати у чаклунство жінок, а не чоловіків, бо у них «гаряча кров», і це не метафора — дисбаланс, спричинений в організмі гарячою кров’ю вважали причиною аморальних учинків. Тож хочете розпізнати відьму — шукайте жінку. І бажано темпераментну.

Більше схильні до відьомства, безперечно, бідні й старі (за мірками того часу) жінки. Найчастіше у відьомстві звинувачували вигнанців — людей старше сорока років, які не вписувалися в суспільне життя. Найпоширеніші мішені — бездітні вдо́ви й чужинці, які мусили просити милостиню, щоб прогодувати себе.

Фото книги Історія емоцій

Відчуття омерзіння начебто виникало через «бруд, сморід та гнилизну» потенційної відьми, а також «загрозу, яку та становила». Насправді ж корінь проблеми крився у надто добре знайомій усім жінкам об’єктивації. Гравюра Альбрехта Дюрера 

«Відьма, яка скаче на козлі задом наперед», створена приблизно у 1500 році, — один із десятків прикладів об’єктивації. Тогочасні зображення відьом аж надто схожі між собою — немолода жінка у зморшках із недосконалим, немічним тілом. Жінка, чиє тіло не здається сексуально привабливим художнику-чоловіку. Тобто те, що ми сьогодні називаємо «чоловічим поглядом», відіграло ключову роль у формуванні відчуття омерзіння до відьом.Попри все сказане вище, не всі відьми були старими. Щоб вас визнали відьмою замолоду, треба зробити щось богопротивне. 

Розглянемо ще одну картину тієї епохи — «Юна оголена відьма й змієподібний звір» Ганса Бальдунґа Ґріна. На ній ми бачимо молоду симпатичну відьму, яка робить мерзенні речі. Скотолозтво, содомський гріх, метеоризм, обмін тілесними рідинами, «неприродне» проникнення та інші дії сексуального характеру,  скоєні нею на пару з найбільш богопротивною з усіх біблійних істот, звіром Апокаліпсису.

Відьом часто обвинувачували у відвідуванні шабашів. На шабашах займалися протилежним тому, що вважали правильним і прийнятним тогочасні християни. У вже згаданому мною трактаті «Про вшанування демонів» (1608) є кілька зображень шабашу. Відьми топчуть розп’яття, глузують з обряду хрещення, цілують зад люцифера, варять і поїдають нехрещених дітей, коять всяке «осоружне й мерзенне».

Бридкий зовнішній вигляд і мерзенні вчинки навіювали людям думку, що відьма може заразити їх злом. Мерзенне передається через симпатичну магію, а отже, відьма здатна інфікувати все, до чого торкнеться, усіх зустрічних, цілі міста. Хоча насправді можна навіть не торкатися: достатньо косо глянути на людину чи проклясти її.

У ранньомодерну добу люди вірили, що інфекції передаються через образливі слова чи просто погляд. Відьом часто звинувачували в тому, що вони навели вроки «злим оком» — це називали «пристрітом». Їхніми мішенями начебто були не тільки люди, яких вони зневажали, а й судді на відьомських процесах. Це може звучати дивно, однак тогочасні переконання були такими сильними, що пристріт розцінювали як потужну зброю, здатну нанести реальну психологічну шкоду. Крім симпатичної магії, у відьомських процесах відігравало роль ще одне психологічне явище — ефект ноцебо. Це протилежність більш відомого ефекту плацебо. Якщо людина впевнена, що їй щось нашкодить, її фізичне й психічне здоров’я справді погіршується (про що свідчить низка досліджень). Тож якщо ви щиро вірите у пристріт, ви відчуєте його наслідки, хоча, по суті, шкодите собі самі.

XVI-XVII сторіччя — це часи страху. Звинуватити жінку, особливо бідну й стару, у тому, що вона мерзенна відьма, було надзвичайно просто. Їй достатньо не відповідати конвенційним уявленням про красу, бути старою, не такою стриманою, як цього вимагають правила пристойності, чи косо на когось глянути. Цілком зрозуміло, яку істину мали засвоїти ті, хто волів би уникнути звинувачень у відьомстві: будь вічно молодою, гарненькою, не надто емоційною (ну хіба що йдеться про страх перед відьмою, омерзіння до неї чи палке бажання з нею розправитися) і роби те, що тобі скажуть. Може, настане день, коли ми перестанемо цього вимагати від жінок.

В Індії, Папуа Новій Гвінеї, лісах Амазонії і країнах Африки південніше Сахари продовжують переслідувати, катувати й вбивати за відьомство. У самій тільки Танзанії з 1960 по 2000 рік стратили приблизно 40 000 людей. 2010 року у Великобританії до смерті замучили 15-річного підлітка на ім’я Крісті Баму — його власна сестра і її хлопець проводили сеанс екзорцизму. Емоції, які вирували у людях у далекі часи полювання на відьом, нікуди не поділися: ані віра в симпатичну магію, зокрема в те, що обвинувачений може зурочити присутніх, ані омерзіння, яке дехто відчуває до ідолопоклонників, бо їхні безбожні дії начебто накликають біду на всіх. У багатьох частинах світу жертвами переслідувань стають підлітки й діти.

Полювання на відьом і неконтрольований страх, який під’юджував гонителів, стали найжахливішим епізодом того страхітливого періоду історії. Можливо, зрозумівши, які сили стояли за гоніннями в минулому, нам удасться втихомирити їх у теперішньому. І тоді, і тепер люди, які полюють на відьом (чи то в прямому, чи в переносному значенні), необов’язково злі. Їм страшно, вони тримаються за власні забобони й готові зробити будь-що,  щоб угамувати цей страх. Нам слід повчитися у свого емоційного минулого. Людей треба інформувати, щоб ті через власний страх не завдавали шкоди нікому, особливо дітям. Досвід полювання на відьом у Європі — це урок, який нам належить засвоїти. Пам’ятаймо про відьомські процеси, досліджуймо їх, щоб краще зрозуміти, чому наші сучасники досі полюють — у прямому і переносному значенні — на відьом.

Замовити книжку Річарда Ферт-Ґодбіхера «Історія емоцій. Походження людини (розумної) емоційної»

Відгуки і рецензії
Поки немає коментарів
Написати коментар
Ваше Ім’я*
Ваш Email*
Введіть текст*