0 Кошик 0,00 грн
0 Кошик 0,00 грн

8 порад для творчих людей: як розпалити в собі митця?

Як не покладатися на муз і постійно тримати натхнення під контролем? Як побудувати текст і знайти власний стиль? Як перевірити самого себе і писати ще краще? Все просто: регулярно прокачувати творчі м’язи. За допомогою різних технік і прийомів, поданих у вправнику Марії Титаренко «Не музи, а м'язи. 50 вправ із творчопису», ви прокачаєте власні творчі навички. Книга містить 50 різноманітних вправ, спрямованих на тренування креативного письма. Зокрема на вироблення та увиразнення авторського почерку (читача), розуміння принципів конструювання тексту, пропрацьовування різних технік та прийомів творчописання. А про секретні поради для творчих людей — читайте у матеріалі.

1. Поверніть у текст кольори

Колір — це окрема мова. Колір у тексті промовляє на різних рівнях: буквальному, фізіологічному, психологічному, символічному, онтологічному. Колір задає настрій, глибину, тло й акценти, контрасти і контури, гру відтінків і світлотіней, геометрію, динаміку, ритм, ох, чого він тільки не задає. Безколірних текстів не буває (навіть якщо ви геть забули за кольоропис у тексті!) І навіть якщо ви писали сірим по сірому (пригадуєте з першої вправи цього розділу, хто так чудив?), це теж неперевершений ахроматичний кольоропис! 

Та у кожного митця — свій набір улюблених кольорів і палітр.

Мовні палітри авторів також відрізняються: комусь подобається лаконічний монохром, а хтось прагне застосувати всі 16 мільйонів кольорів.

Ростислав Семків «Як читати класиків»

Напишіть уривок тексту, оснований на кольорописі. Спробуйте побавитись відтінками кольорів, вдихнути в них життя, описати їхні метаморфози. Наприклад, як в’яне квітка орхідеї чи гілка бузку: як змінюються щодня їхні кольори разом із фактурами та запахом. Або візьміть якусь картину вашого улюбленого художника і спробуйте описати її кольорову палітру. Опишіть так, щоб ми побачили просто перед очима цю картину, бузок, орхідею, особливий світанок чи всі 27 відтінків чорного на полотнах голландця.

2. Купайтеся у морі метафор

Метафора (з грец. «перенесення») — перенесення властивостей і ознак одного предмета, явища, дії на інший за принципом аналогії або контрасту. Один із основних тропів поетичного мовлення, спорідненими до нього вважають метонімію, синекдоху та уособлення.

Прекрасний і незбагненний світ метафор не дає спокійно спати поетам ще з античних часів, адже вони шукають усе нових і нових свіжих метафор, не «зужитих» іще ніким. Хороша метафора дивує, спонукає замислитися, створює свій неповторний «букет» смислів, як у парфумі. І якщо всі компоненти «піраміди» метафори дібрані гармонійно, доладно, неповторно, то «шлейф» вашої метафори змусить перехожих озиратися або навіть іти вслід за вами (я ще не втратила вас у цій метафорі?). Керуйтеся чудовою формулою класика: «Поезія — це два слова, які зустрічаються вперше». Для метафори — це саме воно.

Створіть власну метафору. Оригінальну, без «смороду банальності», нісенітниць і «я таке вже десь чув». Щоб полегшити завдання, дам один із варіантів теми (а втім, можете обрати довільну). Отже, розчепірте і поставте перед собою парасольку. Це нічого, якщо вона поламана, вицвіла чи щойно з дощу (так цікавіше!). А тепер відмалюйте з неї метафору. На що вам схожа ця парасолька? Який у неї настрій? Чому в походженні слова «парасоля» є сонце (італ. sole), а не дощ? Ідіть далі. Який вигляд має у зливу розквітле парасолькове поле згори? (Упс, мене вже заносить у метафору.) Чи відчувають парасольки наперед опади всіма фібрами своїх спиць? Чи мають вони свою парасолькову мову? Отже, сконструюйте свою метафору, використовуючи образне мислення, такт, розум, смак і силу уяви на весь розмах вашої парасолі.

3. Розвивайте і вдосконалюйте гумор

Гумор — зображення смішного, комічного в життєвих явищах і людських характерах. Існують різні форми гумору: іронія, оксюморон, гра слів, пародія, сатира, сарказм, анекдот, жарт, каламбур, карикатура, шарж та ін. Є ще й різні види гумору: «чорний», «медичний», самоорієнтований та ін. Якщо без жартів, це складний матеріал, напряму пов’язаний з рівнем інтелекту (і того, хто гуморить, і того, хто відчитує гумор). 

Я ніколи не задавала студентам вправ, напряму пов’язаних із продукуванням гумору. Річ у тім, що тут є певні ризики. Ризик перший, що таке завдання введе у ступор тих, хто взагалі ніколи не гуморив (а мені ж їх потім зі ступору витягувать). Ризик другий — натрапити на «складні випадки», які сміються самі до себе і беззаперечно вважають свої тексти смішними (а воно ж не дуже вдобно переконувати їх у зворотному). Зрештою, є ще ризик самій лекторці врешті вспокоїтись і піти жартувати без свідків.

А проте дитяча письменниця і організаторка дитячого літгуртка «Написатор» (і ще та гумористка!) вважає так:

Втім усе (або майже все) можна тренувати і розвивати, зокрема хист до гумору. Як? Передовсім підтримувати наявне почуття гумору, погладжувати його, підкидати та підставляти мордочкою до сонця.

Галина Ткачук, з «Анатомії письменниці»

Напишіть історію, яка колись змусила вас сміятись. Яку ви переповідаєте друзям, бо вона в них теж викликає сміх (і змусьте їх заприсягнутися, що їм направду смішно). Спробуйте всіма можливими засобами передати ці кумедні моменти у вашій оповіді. Потім протестуйте записану історію на тих, хто її ще не чув. Якщо в місцях, де мало би бути смішно, авдиторія не сміється, попитайте, чому і що варто докрутити. І навпаки, зверніть увагу на місця, де авдиторія сміється з вами незаплановано (а це вже, я вам скажу по-полтавськи, ладиться!).

4. Обростайте художніми деталями

Художня деталь — значимий, виділений елемент художнього образу, виразна подробиця у творі, що несе значне змістове та ідейно-емоційне навантаження. Може бути речовою, портретною, пейзажною, інтер’єрною, психологічною, мовною.

Усі ми особливі. За деталями ховається все найцікавіше. Що означають затверділі мозолі у вашого героя на руках? Може, вони від вудочки і виказують у ньому затятого рибалку? Як-от дядька Гема. Може, це контрабасист, який обожнює свій інструмент і водночас ненавидить, бо той руйнує його життя? Як-от герой п’єси Зюскінда «Контрабас». Але ж як «намацати» ті мозолі в героя? Як угледіти «зчесані» мізинці під шкарпетками? Умикайте в собі уважного спостерігача і співрозмовника, може, навіть детектива, а вже потому підключайте письменника.

Опишіть свого персонажа через елемент його одягу чи зовнішнього вигляду. Спробуйте розкрити через цю портретну деталь характер героя. Звісно, ви можете додати в текст його голос, описати якусь ситуацію, але хай ваш фокус тримається обраної деталі. Спробуйте відмалювати героя з реальності. Якщо маєте можливість, поговоріть з ним про цю деталь, порозпитуйте цікавинки. Зобразіть цей предмет так, ніби ви описуєте його незрячому, як радить Таіс Золотковська. Ну, і вищий пілотаж — «прослизніть під його шкіру» і станьте ним.

5. Мисліть нестандартно

Ви пробуєте часом дивитися на себе чужими очима? От, приміром, як вас бачить мама, брат, учителька, водій таксі крізь своє дзеркальце заднього виду, ба навіть ваш висловухий кіт? Правда ж, в їхніх очах матимете цілком інакший вигляд, ніж у своїх? Одного разу моя студентка описала себе від імені своїх окулярів. Оце так несподіваний ракурс!

Інша оптика дає нам змогу бачити інакше, розуміти світ поіншому, зрештою, збагачує наші письменницькі досвіди. Очевидно, що тут ви вигадуєте і не існує єдино правильної оптики. Адже ніхто не перевірить, чи саме так «думає» письмовий стіл, ваші окуляри чи братова золота рибка на ім’я Петрик. А проте, якщо історія написана вправно, читачам буде цікаво почитати їхній (оригінальний, ясна річ!) «хід думок».

Я прискіпливо вибираю точку зору. Адже від того, яким чином ти показуєш історію, чиїми очима, з якого ракурсу, залежить дуже багато.

Ольга Купріян, з «Анатомії письменниці» 

Напишіть історію від імені несподіваного оповідача. Ним може бути якийсь предмет, тваринка, птаха, дощ, усе що завгодно, тільки не людина. Спробуйте витримати інтригу до самого кінця, а потім відкрийте всі карти. Головне — оживити вашого оповідача і подивитися на світ з його унікальної перспективи. Ви можете написати есей, новелу, оповідання чи навіть казку. Експериментуйте!

6. Формуйте архітектуру історій

Структура-кістяк разом з усіма художньо-стилістичними м’язами становлять наш опорно-руховий апарат (наш — автора і тексту, тут ми у нероздільній зв’язці). М’язи потрібні, щоб кістяк тримався цвяшком. Кістяк потрібний, щоб до нього кріпилися м’язи, усе логічно. Однак хай якими рельєфними і прокачаними були б ваші м’язи, якщо у вас сколіоз чи геть асиметричний «каркас», око не тішитиме. Ані наше, ані читачеве. Хіба зловтішників.

Тому про кістяк треба дбати. Вирівнювати асиметрію в тексті (не завадить і нам самим), пильнувати поставу сюжету, не забувати перекидати важку сумку колізій з одного плеча історії на інше, аби поставу, сердешну, не перекосило в один бік. Словом, усе, як у житті. Інтуїтивне писання книги без попередньої структури годиться для чернетки, розминки, терапії, тренувань, долання прокрастинації або навіть для створення білого (клавіатурного) шуму, доки, приміром, у люлі поруч спить дитинча. А потому починається кропітка робота з розкладання хаосу на полички. І викидання із чернетки переобтяжених зайвиною підгузків.

Майстерність дає тексту структуру, а досвід дає тексту метафізику.

Маріанна Кіяновська

Попрацюйте із базовими елементами архітектури історії: початком, закінченням і структурою (тілом тексту) загалом. Для виконання цих вправ вам уже треба мати якісь напрацювання (написані раніше історії або ваші тексти з попередніх завдань). Адже тут ми експериментуємо вже з наявним «тілом». Вирівнюємо асиметрію, повертаємо вершникові його голову і примножуємо кінцівки, якщо вони того варті. Це не так складно, повірте. Набагато складніше — створити свій неповторний авторський мікрокосм. 

7. Почніть писати!

Усе з чогось починається, головне почати. І тут важливо пам’ятати: ви навряд чи одразу народите фразу, яка стане ідеальним початком для вашого тексту. Бо почнете з розбігу і розтяжок. Так, саме так. Як у спорті. Не можна видати на-гора суперовий результат, попередньо не попітнівши. Отож перед справді-першим-своїм-реченням «нарозминайте» кілька абзаців, а то й сторінок. Тут, авжеж, не без синців, подряпин, ґуль і мозолів, без них ніяк. Пречудова Енн Ламотт у своїй книзі «Пташка за пташкою. Порадник з письменництва і життя загалом» щиросердно (а вона така!) зізнається, що знаходила своє вступне речення аж на другій сторінці.

Викиньте перші три сторінки, — радить вона діло, — бо вони були потрібні лише, щоб дістатись четвертої! Коли ви знайдете фрагмент, що стане початком вашої оповіді, — починайте забіг. Це справді подібне.

Енн Ламотт «Пташка за пташкою»

Звісно, є винятки. Ви можете прокинутися з першим реченням, і воно невідступно миготітиме у вас перед очима, як пляма від сонця. Мозок кожного працює по-різному. Та з багаторічного досвіду викладання творчопису можу заприсягтися, що найчастіше моє викреслення у студентських текстах (так, я ще та креслярка) — це «абзац-розбіг». Авжеж, у чернетці треба розім’ятися і розігрітися, але не забувайте цей розігрів прибрати згодом із чистовика без жалю і сумнівів.

Візьміть один зі своїх готових текстів і зробіть у ньому ревізію початку. Чи влаштовує вас перше речення? Чи гідне воно бути камертоном до всього тексту? Чи врізається воно у пам’ять? Перечитайте далі свій текст, можливо, оте заповітне перше речення вигулькне на другій-третій-енній сторінці. Коли воно зблисне, як золотий самородок серед бруду, піску і гравію, ви це відчуєте. Якщо цього речення немає ніде, переписуйте початок доти, доки не з’явиться відчуття: «Воно!». Утім, якщо різні промовисті перші речення без угаву нізвідки виринають у вашій голові, записуйте їх, колекціонуйте, прийде час і вони покличуть вас у подорож.

8. Муз ніхто не скасовував, спокійно

Я вірю в таке натхнення, яке генерує сам автор у процесі роботи. Для мене це натхнення суголосне (і рівнозначне) щастю. Воно не падає ані з космосу, ані з (к)рил єдинорогів, не вигулькує за помахом чарівної палички. Воно не приходить ззовні, а виростає зсередини. У моєму розумінні натхнення синтезується, як і наше внутрішнє світло, як доброта, як любов. Це енергія.

А для вироблення цієї енергії потрібно докласти зусилля. Палички самі себе на запалять. Навіть якщо ви будете довго-предовго на них витріщатися, аж до іскор з очей. Підсумую: натхнення — це результат зусиль, енергія, що її виробили ваші творчописні (або інші) м’язи. Відтак музи — його каталізатори. Ними можуть бути друзі, діти (хоча вони частіше інгібітори), природа, подорожі, запахи, кохання, страждання, музика, книги, цей вправник, та що завгодно.

Чи задіяна в цьому синтезі алхімія, магія, дивовижа? Я не сперечатимусь із тими, хто каже «так», але за однієї умови: якщо основою для цього синтезу (чи симбіозу) є віддане «лупання скали», тобто сумлінна праця.

Деколи мені здається, що мій геній сидить у куточку й день за днем, тиждень за тижнем, місяць за місяцем спостерігає за тим, як я працюю за письмовим столом, просто аби впевнитися, що я налаштована цілком серйозно, що я справді віддаюся цьому творчому проєктові всім серцем. І, лиш переконавшись, що я не б’ю байдиків, мій геній вигулькує і пропонує свою допомогу. Часом це трапляється не раніше ніж через два роки після початку проєкту. Часом він допомагає мені якихось десять хвилин.

Елізабет Ґілберт

Замовити книжку Марії Титаренко «Не музи, а м'язи. 50 вправ із творчопису»

В нашому інтернет-магазині представлені книги українською у різних форматах. Паперове видання, електронна книжка чи аудіоформат — обирати лише вам. Ми видаємо нонфікшн і художні книги, книги про психологію, бізнес, суспільство та інші теми, які сьогодні є актуальними.

Більше книжок для розвитку креативності й навичок письма шукайте на сайті книжкового інтернет-магазину Laboratoria.pro

Переглянути всі книги видавництва Лабораторія можна у каталозі

Відгуки і рецензії
Поки немає коментарів
Написати коментар
Ваше Ім’я*
Ваш Email*
Введіть текст*