Абсурдність раси як соціальної концепції — уривок із книги Ізабель Вілкерсон «Каста»
Авторка книги «Каста. Витоки наших невдоволень» Ізабель Вілкерсон стверджує, що суспільство побудоване на кастовій системі, де кожен займає своє місце. І хоча сьогодні у людей є право вибору та можливість стати тими, ким вони забажають, так було далеко не завжди. У своїй книзі Ізабель Вілкерсон висвітлює проблематику кастового поділу, що загострюють питання дискримінації класової, ґендерної та, зокрема, расової. Детальніше про абсурдність расового поділу читайте в матеріалі!
Абсурдність раси як соціальної концепції
Ми приймаємо нелогічність концепції раси через все те, що нам говорили. Ми бачимо людину зі шкірою, білішою ніж у переважної кількості «білих» людей, погоджуємося з тим, що ця людина не «біла» (тобто належить до іншої категорії), через найменшу особливість складок на повіках, а також через те, що її дідусь і бабуся народилися в Японії. Ми бачимо людину зі шкірою кольору еспресо, темнішою ніж у більшості «чорношкірих» мешканців Америки, й приймаємо те, що ця людина зовсім не «чорна» (тобто належить до окремої категорії), оскільки її волосся не так дрібно завивається й вона народилася на Мадагаскарі. Нас мали навчити такої нелогічності. Маленькі діти, які ще не засвоїли правила, описують людей так, як їх бачать, а не за політичними назвами «чорношкірий», «білий», «азієць» чи «латиноамериканець», поки дорослі не «виправлять» їх, примусивши використовувати належні кастові позначення, щоб ірраціональне здавалося обґрунтованим. Колір шкіри — це факт. Раса — це соціальний конструкт.
«Нам здається, що ми “бачимо” расу, коли стикаємося з певними фізичними особливостями людей, як-от колір шкіри, форма очей та фактура волосся, — писали Смедлі. — Що ми “бачимо” насправді, так це засвоєні соціальні поняття, стереотипи, пов’язані з цими фізичними рисами ідеологією раси й історичним спадком, який вона нам залишила».
Сьогодні ми маємо справу не з класичним расизмом епохи наших предків, а з мутацією програми, яка пристосовується до оновлених потреб операційної системи. Соціологи часто описують расизм як поєднання расових упереджень і системної влади, передусім сприймаючи расизм (подібно до сексизму) як вплив людей чи систем, наділених особистою або груповою владою, на іншу людину чи групу з меншою владою — як у випадку, коли чоловіки мають владу над жінками, білі над кольоровими, а панівна каста над підлеглою.
Однак з плином часу расизм дедалі частіше прирівнюють до почуття, вади характеру; його пов’язують з упередженнями, з тим, чи належить людина до числа хороших людей, чи ні. Цим словом почали позначати відверту та явну ненависть до певної людини чи групи людей через приписану їм расу, а в такому мало хто захоче зізнатися. Люди можуть визнавати або заявляти про властивий їм сексизм, ксенофобію чи гомофобію, однак відразу відхиляють звинувачення в расизмі, стверджуючи, що вони «зовсім не расисти» чи є «найменшими расистами з усіх», що вони «не зважають на колір шкіри», а їхній «найкращий друг чорношкірий». Вони навіть можуть свідомо переконувати себе в цьому.
Що означає слово «расист» у часи, коли навіть екстремісти не визнають цього? Що є лакмусовим папірцем расизму? Хто є расистом у суспільстві, де можна відмовити кольоровим людям в оренді житла, масово арештовувати коричневих іммігрантів або підіймати прапор Конфедерації, однак не бути «засвідченим» як расист, не визнавши цього чи не пійматися на використанні зневажливих написів або образливих висловів? Спроби викрити окремих расистів чи сексистів можуть видатися марними, коли ми обманюємо себе, вважаючи, що викорінюємо несправедливість, домагаючись визнання, яке (а) навряд чи буде; (б) зосереджує увагу на окремій людині, а не на системі, що створила цю людину; (в) забезпечує прикриття тих, хто обирає своєю мішенню інших, маючи змогу подати себе як шляхетну й неупереджену людину, котра першою вказала на проблему — і все це зберігає ієрархію незайманою.
Хоч як дивно, інстинктивне прагнення відкинути саму ідею сучасної дискримінації на основі пігментації шкіри — це підсвідоме визнання абсурдності раси як концепції.
Звісно, це не означає, що наслідки цього соціального конструкта не є реальними чи що за неналежне поводження не потрібно карати з усією суворістю закону. Це означає, що слово «расизм» може не бути єдиним чи найкориснішим терміном для позначення цього явища та напруження, якого ми зазнаємо в наш час. Замість того, щоб застосовувати слово «расизм» для звинувачення окремої людини за принципом «або-або», було б конструктивніше зосередитися на принизливих діях, що завдають шкоди менш впливовій групі, а не на тому, що зазвичай розглядають як властивість, котру легко заперечити й неможливо виміряти.
Без загальновизнаного визначення ми можемо сприймати расизм як континуум, а не як абсолют. Ми можемо відмовитися від тесту на чистоту стосовно того, чи є хтось расистом чи ні, й натомість вважати, що люди розподілені за шкалою в залежності від кількості токсинів, поглинутих ними з забрудненої й всюдисущої атмосфери соціальних настанов, які ми всотуємо з дитинства.
З іншого боку, концепція каст з’явилася раніше поняття рас і пережила епоху офіційного, підтримуваного державою расизму, який довгий час відкрито практикували в масовому масштабі. Сучасна версія легко заперечуваного расизму може приховати невидиму систему, яка створила й підтримує ієрархію та нерівність. Однак концепція каст не дозволяє нам ігнорувати цю систему. Касти — це і є система. Касти — це ієрархія. Касти — це межі, які зміцнюють встановлений розподіл ролей на основі зовнішнього вигляду людини. Кастова система — це жива сутність. Вона нагадує корпорацію, котра прагне зберегти себе за будь-яку ціну. Щоб створити справді егалітарний світ, треба зазирнути глибше, ніж ми, як нам здається, дивимося. Здобути перемогу над голограмою неможливо.
Кастова система існує тоді, коли людині надають або позбавляють поваги, статусу, репутації, уваги, привілеїв, ресурсів, виправдання за відсутністю доказів, доброго ставлення на підставі гаданого рангу чи місця в ієрархії. Кастова система підступна й тому могутня, оскільки позбавлена ненависті й не завжди стосується особистості. Це наїжджена колія комфортного заведеного порядку й необдуманих очікувань, моделей соціального устрою, які тривають так довго, що все видається цілком природним.
Яка різниця між расизмом і кастеїзмом? Оскільки кастова й расова системи в Америці переплетені між собою, розділити їх важко. Будь-яку дію чи інститут, який висміює, завдає шкоди, припускає або приписує нижче становище чи стереотип на підставі соціального конструкта раси, можна вважати расизмом. Будь-яку дію чи структуру, яка прагне обмежити, утримати чи віднести когось до визначеного рангу, намагається втримати людину на своєму місці, підносячи або принижуючи її на підставі суб’єктивної категорії, можна вважати кастеїзмом.
Кастеїзм — це інвестиції в збереження ієрархії такою, як вона є, для підтримки власного становища, переваг, привілеїв або для того, щоб піднятися над іншими людьми й утримувати їх на нижчому рівні. Стосовно членів маргіналізованих каст ця концепція може означати прагнення втримати позаду тих, хто перебуває на тому самому нижчому щаблі, домогтися схвалення й завоювати прихильність панівної касти — і все це дозволяє зберегти незмінною систему в цілому.
Саме тому багато людей (зокрема ті, кого ми можемо вважати хорошими й добрими), можуть бути типовими кастеїстами. Це означає, що такі люди докладають зусиль до збереження ієрархії в нинішньому вигляді або вважають за краще нічого не робити, щоб змінити цю систему, однак вони не є расистами в класичному розумінні, бо не вчиняють відповідних дій і не виявляють ненависті до тієї чи іншої групи. Справжні расисти, справжні ненависники у своїй суті є кастеїстами, оскільки їхня ненависть вимагає, щоб ті, кого вони вважають нижчими за себе, знали про це й трималися свого місця в ієрархії.
У повсякденному житті не расизм спонукає білого покупця в магазині одягу підійти до випадкового чорношкірого або латиноамериканця, котрий також прийшов щось купити, й попросити светр іншого розміру. Не расизм підказує білому гостеві на вечірці попросити чорношкірого чи людину з коричневою шкірою принести йому випити, як трапилося з Бараком Обамою, коли він був сенатором штату. Не расизм є причиною того, що навіть суддя може винести членові підлеглої касти вирок за порушення закону, за яке представник панівної касти навіть не отримає звинувачення. Все це робить кастова система або радше охорона й дотримання вимог цієї системи. Це автономна, підсвідома, рефлективна реакція на очікування, що формуються під впливом тисяч вхідних зображень і публікацій, які нав’язують людям певні ролі в залежності від їхньої зовнішності й того, що випало на їхню долю історично, або на основі характеристик чи стереотипів, за якими їх відносять до відповідної категорії. Жодна етнічна чи расова група не захищена від сигналів щодо ієрархії, які отримуємо всі ми, а це означає, що ніхто не може уникнути наслідків.
Те, що дехто називає расизмом, можна розглядати просто як одну з ознак рівня інтерналізації масштабнішої американської кастової системи, показник того, яке значення ми їй надаємо й наскільки серйозно підтримуємо цю систему, діємо згідно з нею й запроваджуємо її (часто підсвідомо) у повсякденному житті.
Раси й касти не спричиняють і не пояснюють кожен незадовільний результат чи неприємний випадок. Однак кастова система стає чинником (нехай навіть найменшою мірою) у взаємодії й рішеннях стосовно статі, етнічної групи, раси, імміграційного статусу, статевої орієнтації, віку чи релігії, які мають наслідки у повсякденному житті та в політиці, що впливає на ситуацію в нашій країні та за її межами. Можливо, кастова система не така всеосяжна, як може здаватися її мішеням, однак вона не є ні пережитком минулого, ні анахронізмом, котрий, на думку сучасних расистів і ненависників усього, зникне сам собою. Невидимість кастової системи — ось що забезпечує її дієвість і довговічність. Кастова система разом з відданою расою слуг — це невідома величина практично в будь-якому американському рівнянні. Будь-яке розв’язання наших поточних проблем, яке можна знайти, буде небездоганним без урахування цього чинника.
