0 Кошик 0,00 грн
0 Кошик 0,00 грн

«Час запалити згаслий вогонь Камавору» — легендарні персонажі «Руйнації. League of Legends»

Каліста — остання надія на порятунок занепалих земель імперії Камавор. Вона очолює військо і присягає стримувати згубні інстинкти юного і жорстокого короля Вієґо. Плани руйнує отруєний кинджал убивці-найманця, який ранить дружину Вієґо. Отрута повільно вбиває Ізольду, а король, у своєму божевіллі і скорботі, падає все нижче й от-от потягне за собою весь Камавор. У спробі врятувати королівство Каліста вирушає на пошуки загублених Благословенних островів за ліками для Ізольди. Тут вона опиниться перед складним вибором. І у найтемнішу мить честь і вірність Калісти зіграє вирішальну роль у спробі врятувати світ від зла. Дізнайтеся більше про легендарних персонажів із книги «Руйнація. League of Legends» у матеріалі.

Фото із обкладинки книги «Руйнація. League of Legends»

Каліста, генералка Камавору

Каліста фол Калах Гейґаарі, генералка Війська, Спис Сріберного престолу та племінниця короля, стягнула шолома з голови. Набрала повні груди повітря й запустила пальці в довге, вологе від поту волосся.

Палюче сонце високо вгорі її не щадило. Спека була нестерпна, випалювала легені зсередини, але все ж серце поволі заспокоювалося. Шаленство боротьби вщухало, і лиш тоді вона відчула, як ниють і печуть рани — як їх дістала, вона не памʼятала. У голові була важкість, у вухах стояв дзвін. Її що, ударили по голові? Можливо. Але згадати напевне щось із того хаосу було важко.

Руки ніби свинцем налилися, спина щеміла від болю. Їй хотілося просто впасти на землю й заплющити очі, але вона втрималася. Солдатам не треба бачити, як головнокомандувачка піддається виснаженню. Тож вона залишалася на ногах і молила Предків, щоб вони тримали її і далі.

* * *

Каліста досі не зняла обладунків, але їх почистили. Часу викупатися вона не мала — тільки вмилася й помила руки, а служниці розчесали чорні коси й нанесли на них олію. Волосся спадало вільними хвилями — таку зачіску вона мала носити до весілля, а тоді вже заплела б його на знак повʼязання свого життя з чоловіком. Спис стояв поруч опертий на стіл, щоб можна було дотягнутися.

Вієґо та Ізольда, король і королева Камавору

У житті Вієґо любові було небагато. 

У дитинстві він мав усе, що хотів... Окрім батьківської любові. Його мати померла під час пологів, а батько — король був уже в літах, коли народився молодший син, — геть не зважав на нього, доки не вмер старший спадкоємець. Але навіть тоді увага та була холодною, гнітючою й жорсткою. Старий монарх помер кілька місяців по тому, тож Вієґо не надто встигли підготувати до правління. 

Каліста любила Вієґо як брата й завжди палко за нього заступалася, хоча й сама визнавала, що з розпещеного хлопчика він виріс у пихатого юнака, звиклого отримувати бажане. Але все ж вона знала його як ніхто інший. Він мав добре й чуйне серце — на щастя і на жаль. Його просто треба було спрямувати на правильний шлях — вона вірила, що тоді він може подорослішати й стати хорошим королем.

Ізольда не належала до давнього шанованого роду, союз не приносив Камавору ні міці, ні багатства — вона навіть камаворкою не була, а була простою швачкою з народу захопленої держави. Каліста швидко змінила думку, коли побачила їх разом.

Вієґо дорожив Ізольдою так, як не дорожив ніким і нічим у житті. Вона була першою, кого він поставив вище за власні забаганки й потреби. Він дослухався до неї й цінував її думки більше за слова численних радників, ба навіть Калісти. І хоча його королева не здобула освіти, однак мала гострий розум і легко зчитувала людей і двірські політичні ігри. А ще — можливо, це й було головним — Ізольда була доброю та людяною і завдяки цьому вміла вберегти Вієґо від квапливих і продиктованих власним «я» рішень. Каліста нарешті здобула союзницю — з нею можна було вгамувати молодого короля й допомогти зміцнити Камавор.

Вієґо нарешті почувався впевненіше в ролі камаворського правителя: сьогоднішній його виступ — а це був виступ, до того ж ретельно продуманий — прогорнув завісу до образу могутнього й улюбленого правителя, яким він міг стати. Вієґо випромінював харизму й упевненість, досконало прорахувавши час своєї появи. Натовп був уже добряче спʼянілий — від вина й від смаку перемоги, — але, окрім червонолицього Сіодони, іще ніхто не встиг налигатися так, щоб зачинати бійки чи влаштовувати гармидер.

Одягнений Вієґо був як належить королю, але не надто розкішно — можливо, вдома, в Аловедрі, це було б прийнятно, але тут досі лунав відгомін битви. Лискуча чорна кіраса заявляла всім, що він воїн, хай навіть і не брав участі в битві. На чолі сидів зазублений вінець королів, а на місці неймовірних розмірів меча, беззаперечного символу влади, Святості, було підкреслено пусто.

Обожнювана Вієґо королева Ізольда своєю чергою уособлювала скромну красу. Ідеальний овал лиця, великі й виразні блакитні очі. Сукню вона пошила власноруч: незчисленні шари шовку й оксамиту спадали навколо неї, наче пелюстки прекрасної квітки. Ізольда не намагалася приховати власну чужорідність за традиційним камаворським убранням — навпаки, вона витворила сміливу сукню, що підкреслювала її. Кмітливо вибрані коштовності лише підсилювали враження: на шиї в королеви перепліталося ціле мереживо тендітних срібних ланцюжків із вкрапленнями сапфірів — двірські панянки ніколи не носили нічого подібного, хоча Каліста передчувала, що незабаром багато хто намагатиметься це повторити.

З ніг до голови Ізольда втілювала те, чого очікують від загадкової королеви-іноземки. Поміж юрби галасливих лицарів і панства у важких обладунках і кольчугах вона здавалася тендітною, наче пупʼянок цвіту, вишуканою, наче дорогоцінний камінь. Та попри все Каліста однаково помічала за натягнутими усмішками багатьох своїх сусідів презирство й осуд. Вони терпіти не могли, що Ізольда була простолюдинкою, і до того ж іноземкою.

Передзамовити книжку «Руйнація. League of Legends»

Відгуки і рецензії
Поки немає коментарів
Написати коментар
Ваше Ім’я*
Ваш Email*
Введіть текст*