Розмова про ідею книжки, про значення дороги, яка веде додому і про себе. Презентація книжки Ольги Богомаз «Весілля Настусі»
Через історію однієї родини авторка Ольга Богомаз у романі «Весілля Настусі» представляє цілий соціальний зріз українського суспільства із проблемами ідентичності, мови, пам'яті та пошуку свого коріння. На презентації говорили про ідею книжки, про значення дороги, яка веде додому і про присутність в персонажах роману образу чи особистої історії самої авторки.
Учасники дискусії
Ольга Богомаз — українська письменниця, копірайтерка, авторка роману «Весілля Настусі».
Максим Нестлєєв — літературознавець, кандидат філологічних наук та перекладач.
Максим Нестлєєв: Твоя книжка «Весілля Настусі» про людей чи про дорогу?
Ольга Богомаз: Першочерговою була дорога та локації, а вже під них підбиралися персонажі, біографії та особливості, що мали резонувати з локаціями.
Максим Нестлєєв: Твої персонажі видаються складними людьми. Чому так?
Ольга Богомаз: Вони не складі, але роблять складні вчинки. Це люди з потягом до самознищення причини виникнення якого пояснити складно, бо він ірраціональний.
Максим Нестлєєв: У романі відчувається політичний контекст і є згадки про війну, навіть про те чому вона сталася. Наскільки важливим для тебе було передати це?
Ольга Богомаз: Якби це не було важливим, то одна з героїнь не працювала б на місцевій урядовій посаді.
Місцевій політиці даремно не приділяється багато уваги й особливо у контексті війни. Саме тому у романі можна прослідкувати і Помаранчеву революцію, і другорядного персонажа з автобуса та його батька, що причетний до політики. Мені важливо передати це і локація роману теж визначалась політикою.
Максим Нестлєєв: «Весілля Настусі» — це роман про український Схід і ти теж родом зі східної України. Що для тебе означає поняття «Схід» ?
Ольга Богомаз: Я не знаю за весь український Схід і нічого не знаю про Маріуполь та Донецьк. Для мене ці території абсолютно інші. Мені завжди здавалося, що атмосфера в Донецьку не така, як у Слов'янську чи Краматорську.
Я вважаю, що говорити загально про Схід — це спрощувати, а спрощувати не хочеться.
А локації, що описуються в романі це більше Слобожанщина, ніж Донеччина чи Луганщина.
Максим Нестлєєв: У романі мама головної героїні говорить російською, ще є персонажі, що розмовляють суржиком, а головні герої україномовні. Ти обрала писати такими мовами, як вони є без виносу у примітки чи транслітерації. Чому і наскільки це принциповий момент для тебе?
Ольга Богомаз: Це не був принциповий момент. Я закінчила писати книжку перед повномасштабним вторгненням. А обрала такий варіант, тому що перемикання мови це частина перемикання героїв та їх внутрішнього світу.
Але якби я писала цю книжку зараз в сучасних умовах, то не виключено, що обрала б інший компромісний варіант. Зараз вже нічого не буде змінено, але я не впевнена чи маю нести за це провину.
.JPG)
Максим Нестлєєв: Коли персонажі говорять різними мовами між ними відчувається напруження, деякі персонажі можуть переходити на мову співбесідника, а деякі не переходять. Мені здається, що в тексті це є моментами адаптації чи принциповим бажанням не адаптуватися до умов. Різні мови — це теж частина історії.
Ольга Богомаз: Так, це історія про адаптацію, а ставлення до мов можна лишити на розсуд читачів.
Максим Нестлєєв: Що означає знак, що стоїть на Миколаївку на перехресті з Харковом, який зображено на обкладинці? Окрім того, що це дорога додому.
Ольга Богомаз: Я б не надавала йому такого смислового значення. Він означає напрям й іншого значення немає.
Максим Нестлєєв: Для тебе це роман-ностальгія? Ти повернулася додому пишучи його чи це не твоє повернення?
Ольга Богомаз: Це не моє повернення. Тут немає конкретики і це швидше колаж з повернень. Але мені важливо було відтворити степ і не лише, тому що там зараз рухається військова техніка, а й щоб закарбувати у пам'яті деталі та місця. Зараз їм загрожує справжнє знищення, а так вони житимуть у нашій пам’яті.
Максим Нестлєєв: У романі епізодично згадуються декілька місцевих легенд. Це потрібно для розкриття персонажів чи для тебе це має інше значення?
Ольга Богомаз: По суті не тільки описи, а й події можуть характеризувати місце. Ці легенди напівреальні і напівдокументальні, але таке точно могло трапитися, вони тримають контекст.
Питання з залу: Чи були люди яких ви хотіли закарбувати у цьому романі і який відсоток вашої особистості заховано у ньому?
Ольга Богомаз: Частина мене є абсолютно у кожному персонажі. А от прототипів у персонажів немає і всі збіги є випадковими.
Питання з залу: Перехрестя з обкладинки на жаль дуже змінилося. Чи припускаєте ви нову історію в цьому пейзажі, можливо післявоєнну, але в такому ж контексті?
Ольга Богомаз: Наданий момент для мене ця тема вичерпана і я б відклала її на п’ять років. Щодо післявоєнного періоду, то потрібен час, щоб відштовхнутися і побачити здалеку. Можливо тому події «Весілля Настусі» відбуваються у 2016 році.
