Рубрика «П’ять хвилин із книжкою»: Роксана Шевчук про переклад книжки «Хлопчик, який пішов за батьком в Аушвіц» Джеремі Дронфілда

Продовжуємо рубрику — «П’ять хвилин із книжкою», присвячену перекладачам, які закохують чи змушують нас ненавидіти героїв, дають їм голос, формують із написаного світу нову реальність. Саме перекладач стає диригентом симфонії книжки: задає їй ритму, тону й звучанню, який має бути суголосним із оригіналом. Завдяки їх роботі на наших полицях з’являються світові новинки й бестселери українською мовою. Сьогодні говоримо про Роксану Шевчук, перекладачку книжки «Хлопчик, який пішов за батьком в Аушвіц» Джеремі Дронфілда. Який же він — процес перекладу книжок? Що найскладніше, а що приносить найбільше задоволення? Детально у матеріалі.

Як книжка впіймала вас «на гачок»?

«Впіймалася» одразу, як побачила назву. Коли ж дізналася, що мова йде про реальну родину, зрозуміла: залишитися байдужою просто ніяк не вийде.

Розкажіть про цікаві новотвори \ неологізми над якими ви працювали у цій книжці?

Саме новотворів в оригіналі було обмаль, а от на художні засоби автор не скупився. Деколи це була красива гра слів. До прикладу,

Я довго мізкувала, щодо knife-edge battle, адже у цьому випадку битва дійсно дійшла до леза, та при цьому knife-edge перекладається як непевний, тож зберегти цю гру було непросто. І врешті дійшла до Дамоклового меча.

Часом траплялась красива фонетична гра автора, як от more ready for bed and bottle than for battle, на що я відповіла ладились випивати й відсипатися, ніж воювати. Зберігати такі авторські прийоми було найцікавішим і найскладнішим завданням, як і перекладати поезію Густава.

Поділіться найскладнішим моментом перекладу:що під час перекладу принесло найбільше болю?

Переклад загалом просувався болісно, якщо відверто. Працювати з такою історією, постійно перечитувати і переформульовувати слова у деяких сценах, які кортить хутчіш прогорнути, уникнути, не думати про їхню реальність, — завдання не з найлегших, особливо у час російсько-української війни. Однак найскладніше було перекладати про Тіні Кляйнман. Зі сльозами закінчила той розділ і більше до перекладу того дня не поверталася, відчувала, що мушу як слід осмислити вже опрацьоване перед тим, як рухатися далі.

Найприємніший момент у перекладі: що змусило вас плакати від щастя чи натхненно працювати всю ніч?

Не могла відірватися від другої половини книги. Стійкість та тяга до життя Густава та Фріца Кляйнманів дарували мені надію, коли я читала новини. Вони ніби промовляли до мене: усе минається, навіть найбільші жахіття, головне — якою людиною ти вийдеш з цього всього. Останній тиждень роботи я буквально не могла відірватися від книги, а після останньої крапки розплакалася від вдячності, що ця книга зі мною трапилася. Надію треба берегти навіть у найтемніші часи.

Якби повернути час назад чи погодилися б ви перекладати цю книжку знову?

Наскільки б морально складною темою не були описи концентраційних таборів та таборів смерті, я безсумнівно взялася б за «Хлопчика, який пішов за батьком в Аушвіц» ще раз. Ніде не зустрічала такої стійкості та любові до життя, як в цій історії. 

Бути причетною до цього видання — велика моя радість.