0 Кошик 0,00 грн
0 Кошик 0,00 грн

Три тези політолога Луччано Пеллікані про комунізм і нацизм як полярні ідеології

Комунізм і нацизм. Два лютих супротивники, у яких, виявляється, так багато спільного. Їхній ворог — буржуазне суспільство, їхня мета — «очистити світ» будь-яким способом, навіть переступаючи через закони людяності. На чому ґрунтується ідеологічне прагнення досконалості світу відповідно до погляду тирана? Звідки походить прагнення Гітлера і Леніна здійснити надпотужну революцію? Чому нацизм і комунізм щоразу завершуються фіаско — жорстоким і нелюдським тоталітаризмом? Італійський соціолог і журналіст Лучано Пеллікані у праці «Ленін і Гітлер. Дві іпостасі тоталітаризму» об’єктивно й аргументовано розвінчує міфи про комунізм і нацизм як полярні ідеології.

Фото книги "Ленін і Гітлер" Лучано Пеллікані

Ніхто не вірив у війни, революції та перевороти. Все радикальне, все насильницьке вже здавалося неможливим у цю епоху розважливості. Це відчуття надійності було найбажанішою власністю мільйонів, загальним життєвим ідеалом. Лише за такої надійності життя розцінювалося як вартісне, і все ширші кола здобували свою частину цього коштовного скарбу. Спочатку цією перевагою насолоджувалися лише заможні, та поступово до неї долучилися й інші верстви населення; століття надійності <...> зі своїм ліберальним ідеалізмом було щиро переконане, що воно на прямому незворотному шляху до “найкращого з усіх світів”; <...> ця віра в постійний невпинний “прогрес” для тієї епохи була свого роду релігією; у цей “прогрес” вірили навіть дужче, ніж у Біблію, а нові чудеса науки й техніки, здавалося, щодня незаперечно доводили істинність його Нового Завіту. <...> Соціальна сфера також покращувалася; з року в рік людям надавали нові права, правосуддя провадило справи м’якше й гуманніше, і навіть проблема з проблем — бідність широких мас — уже не здавалася непереборною.

Стефан Цвейг про «світ надійності»

Ідея про нацизм і комунізм як два різні види того самого genus, тобто тоталітаризму, prima facie може видатися вельми спотвореним і маніпулятивним історичним судженням, адже перший, нацизм, ставив за мету панування Herrenrasse над нижчими расами, тоді як другий, комунізм, постав із ребра Соціалістичного інтернаціоналу й декларував мету «зробити всіх людей браттями». Два антитетичні ідеали: нацистський — злісний, комуністичний — благородний. Утім, неможливо заперечити, що наслідки правління комуністів такі самі, як і наслідки правління нацистів: неосяжні матеріальні та моральні руйнування та ще більш неосяжний устелений трупами шлях. І неможливо заперечити, що пам’ять про Леніна та його спадок так само негативна, як і пам’ять про Гітлера та його спадок. Так «Жовтнева революція завершила свою траєкторію не через поразку на полі бою, а через ліквідацію власними силами всього, що робилося в її ім’я. Радянська імперія під час розпаду показала свою виняткову властивість — вона виявилася наддержавою, яка не була втіленням жодної цивілізації. <...> Її стрімкий розпад не залишив по собі нічого: ані принципів, ані кодексів, ані інституцій, ані навіть історії. Росіяни, як і німці, другий великий європейський народ, що не може надати змісту своєму ХХ століттю».

Насильство як інструмент спасіння

Якщо мета тоталітарної революції — очищення всього сущого, то, відповідно, вона вимагає й формування партії нового зразка — «партії чистих», історична місія якої, звісно, «повернути суспільство до його первісної чистоти». Найвища мета — викорінення зла — підносить «очищувачів» у неймовірний онтологічний та моральний статус, благословляючи насильство, до якого вони вдаються. І що радикальніше насильство, то «солодшим воно видається, адже збавляє тривалість страждань». Немов хірургічна операція — кривава, але цілюща. У такому трактуванні насильство сприймається як істинний категоричний імператив. Саме це глибинна причина того, чому в тоталітарній системі масовий терор, концентраційний усесвіт та демоцид мають справді особливе значення. Це не просто інструменти утримання влади. Це — інструменти спасіння. Саме завдяки їм постане «нове людство», нарешті звільнене від усього, що призводить до його деградації та корумпованості. Це передбачає виставлення діагнозу й терапії радикального зла, а отже — гнозис. І справді, як у більшовицькій, так і в нацистській ідеологіях віднаходимо типовий для гностичних доктрин поділ людства на три духовні роди: пневматики — меншість — професійні революціонери, які налаштовані, зважаючи на власну «чистоту», виконати роль Параклета-рятівника; психіки — маса — народ, який, хоча й інфікований, проте підлягає спокуті; і, зрештою, гіліки — всі ті корумповані й корумпуючі елементи, яких потрібно знищити, щоб утілити сотеріологічний план. І, крім цього, віднаходимо в цих ідеологіях елементи, властиві апокаліптичному баченню історії, що засновується на вселенському зіткненні «дітей світла» та «дітей темряви».

Ідея «революції як очищення світу»

Комуністи й нацисти не лише фанатично вірили в те, що «буржуазне суспільство західного зразка досягло свого кінця», — ними рухала ідея «революції як очищення світу», і ця ідея, безперечно, впроваджувала в їхні програми радикалізм, якого фашизм не мав і не міг мати. Хоча Муссоліні й оголосив фашизм «новим фактом в історії» та мав намір «тоталітарно правити Нацією», відвойовуючи «собі також економічну сферу», однак тоталітарним можна назвати винятково той режим, який не лише нав’язує повний контроль над суспільством, а ще й «хоче змінити його устрій», викорінюючи зло в перманентній чистці чи, що, по суті, те саме, через інституціоналізацію масового терору. Саме «терор — істинна сутність тоталітарного режиму», і він завжди постає, коли в центр ідеології закладається «об’єктивний ворог», якого сприймають як «носія певних устремлінь, що не надто різниться від носія якихось хвороб». Звідси й властива тоталітарним режимам програма з ізоляції та знищення «заразних елементів». І саме через цю характеристику тоталітарний режим не можна плутати з деспотичним чи теократичним режимами минулого. Хоча ці режими так само прагнули до повного контролю суспільства, однак були далекі від плану його переродження та від цілковитого занурення в катартичний терор, спрямований на створення «нової людини». Інакше кажучи, такі режими не були революційними. Революційними ж у найбільш радикальній з усіх осяжних для розуму форм були нацизм і комунізм.

Перманентний терор

Цей найжахливіший спільний знаменник єднав комунізм і нацизм: попри різні вихідні ідеологічні настанови, обидва рухи виключали зі складу Людства мільйони людей, принижували їх до рівня шкідливих комах і сплановано знищували в ім’я морального очищення суспільства та створення нової людини. І саме тому ці рухи єдині справді тоталітарні рухи першої половини ХХ століття.

Більше про комунізм і нацизм як полярні ідеології у книзі Лучано Пеллікані «Ленін і Гітлер. Дві іпостасі тоталітаризму»

В нашому інтернет-магазині представлені книги українською у різних форматах. Паперове видання, електронна книжка чи аудіоформат — обирати лише вам. Ми видаємо нонфікшн і художні книги, книги про психологію, бізнес, суспільство та інші теми, які сьогодні є актуальними

Більше книжок про тоталітаризм за посиланням книжкового інтернет-магазину laboratoria.pro

Відгуки і рецензії
Поки немає коментарів
Написати коментар
Ваше Ім’я*
Ваш Email*
Введіть текст*