«Маленький Принц належить їм, як зірки — ділкові з казки» — уривок із трилера Мішеля Бюссі «Код 612: Хто вбив Маленького Принца?»

Око Доло — мільярдер і відданий шанувальник роману «Маленький Принц», член закритого і втаємниченого клубу «Код 612», що об'єднує найбільших цінителів роману Антуана де Сент-Екзюпері. Мета клубу — з'ясувати, що насправді сталося з автором, який загинув під час останньої авіаційної місії у липні 1944 року. Адже його тіло так і не було знайдено, а деталі зникнення разюче нагадують історію його героя — Маленького Принца. Око Доло наймає енергійну молоду стажерку із детективної компанії «Фокс Компані» Анді і колишнього пілота літака — Невена. Подорож у пошуках істини починається. Публікуємо уривок із трилера Мішеля Бюссі «Код 612. Хто вбив Маленького Принца?» у матеріалі.

Яхта Око Доло віддаляється від пляжу Національного парку Сорміу. 

Я дивлюся на бухту, що меншає з кожною хвилиною, і на мартинів, які випурхують зі своїх схованок, щоб летіти над човном. Біле судно просувається майже безшумно, ніби птахи його тягнуть водою на невидимих мотузках. «Діамант островів» — така його назва — тонкий, як і літак, тільки без крил, що лине по небу без хвиль.

 Око Доло виклав усе на невеликий стіл із червоного дерева. Добре видно шматки іржавого заліза, ручку, старі листи металу. 

Око обережно величезними пальцями бере чорну ручку. 

— Один рибалка нещодавно виловив це своєю сіткою. Паркер 51. Застрягла в цих шматтях заліза. 

Нахиляюся трошки ближче. Упізнаю частини кабіни, елеронів та оперення. Жодних сумнівів. Насмілююся висловити припущення: 

— Катастрофа літака Lockheed P-38 Lightning? 

Око Доло задоволено присвистує. 

— Браво! Ваша репутація не перебільшена! 

Знизую плечима. Я щиро не розумію цінності цього поїденого солоною водою корпусу. 

— Сотні пілотів згубили життя над Середземним морем. Що в цій кабіні такого особливого? 

Око грається з чорним, оповитим срібним кільцем, ковпачком перової ручки. Яхта зупинилася на північному сході від острова Ріу. Мартини відстали. 

— 31 липня 1944 року Антуан де Сент-Екзюпері зник десь на широтах узбережжя Провансу на борту P-38 Lightning. 

Нечіткі спогади двадцятилітньої давнини виринають у голові. Якась газета. Короткі радіодайджести. Тоді я був мрійником, цікавився літаками, що ширяють у небі, а не тими, що падають. 

— Його, здається, зрештою знайшли?

 Око Доло підтверджує: 

— Точно. На цьому місці. На широтах острова Ріу. Після понад п’ятдесяти років з моменту зникнення. Правда... жодних фактичних доказів так і не відшукали. Ані тіла, ані особистих речей. 

Я знов уважно дивлюся на ручку, на ці поодинокі вцілілі уламки. 

— Ви думаєте, що зараз у ваших руках цей самий доказ? 

— Це ви мені скажіть... 

— Ви... Ви хто? 

— Маленький принц. Заможний і чорний маленький принц. Маленький принц, який зобов’язаний усім Сент-Екзюпері. 

 — Можеш собі уявити? Щоб ідентифікувати уламки літака, цей камерунський мільярдер ладен заплатити мені 10 000 євро! 

— На Камеруні є мільярдери? — дивується Веронік. 

Вона влаштувалася на терасі перед своїм комп’ютером. Я підходжу до неї. Повільно оглядаю наш будинок. Він став таким, як Веронік і мріяла. Я задовольняв усі її забаганки: рожева цегла, герань на вікні, голуби на даху. 

— Працюватиму з приватним детективом із «Фокс Компані», якого найняв цей Око Доло. Я знову їду туди завтра... Чи не диво? Ціле розслідування заради якогось письменника, що зник понад сімдесят років тому! 

Ранкова спека вже залила терасу. Біляве волосся Веронік схоже на промінчики сонечка, яке не мало часу зачесатися. На її лобі виблискували крихітні райдужні краплинки. 

— Коханий, час снідати! Ти про мене не забув? 

Збентежений, я вислизаю, щоб повернутися зі склянкою прохолодної води. Зосереджена Веронік не відводить погляду від комп’ютера. Я рішуче нахиляюся до неї. 

— Нехай спочивають з миром і Сент-Екзюпері, і Маленький Принц. Думаю, Око Доло сам розбереться. 

— Для них 10 000 євро — крапля в морі. 

Усе ще прикута поглядом до комп’ютера, Веронік і далі читає з екрана. Мені розбірливо видно лише акварельні ілюстрації: планети, дюни, зірки... 

— Маленький Принц досяг успіху в цьому житті, сьогодні має рахунок на величеньку суму. 

Вона обережно відсьорбує водички зі своєї склянки, порхаючи з однієї сторінки на іншу. 

— Продано сто сімдесят мільйонів примірників по всьому світу. І ще кількасот тисяч продається щорічно тільки у Франції! Позачасовий твір! Перекладено 434 мовами. Після Біблії це найбільш продавана та найбільш перекладена книжка (вона знов підносить склянку до рота й залишає на запітнілій від подиху стінці відбиток губ). Не треба забувати про всі товари бренду (клікає — і з’являється мозаїка з картинок різних пастельних відтінків): м’які іграшки, парфуми, годинники, окуляри, лялькові кухні, зошити, блокноти, лампи, простирадла, ігри... Просто голова йде обертом! 

Веронік покашлює. Вода, яку я приніс, була явно захолодною. Щоб жінку не продуло, розправляю штори, що захищають терасу від вітру. Потім питаю: 

— Сент-Екзюпері загинув у 1944-му. Я думав, що авторикласики стають суспільним надбанням? Веронік клікає. 

— Зараз скажу... Знайшла! Твір стає суспільним надбанням після сімдесяти років з дня смерті його автора. 

Треба підрахувати. 

— Тож «Маленький Принц» став суспільним надбанням у 2014 році! 

Знову клік. 

— А ні! Письменники-герої війни, які «загинули за Францію», користуються подовженими термінами на кілька десятків років! І беручи до уваги, що Сент-Екзюпері — саме той випадок, кінцевою датою маємо 2032 рік! Принаймні у Франції. 

Розмірковую. Пригадую ручку Паркер. Уламки P-38 Lightning. Слова Око Доло: «Жодних фактичних доказів так і не відшукали. Ані тіла, ані особистих речей». 

— А що буде... коли світ дізнається, що Сент-Екзюпері не гинув за Францію? Пффф, термін на авторські права найбільш продаваної книги нашого часу тоді вже скінчиться? 

Веронік ще ближче нахиляється до вкритого пилом монітора. Здається, її вії змахують із нього порошинки.

 —  Єдині його спадкоємці  — племінники та їхні діти. Вони всім завідують. 

— Сент-Екзюпері не був одружений? Ані дітей, ані заповіту? 

— Дітей немає... Тільки його «Маленький Принц»! Заповіту теж немає, але письменник був одружений! Наскільки мені відомо, після його загибелі близькі розсварилися. З одного боку залишилися племінники, з іншого — дружина Консуело. Усе через заповіт. Консуело намагалася його підробити на свою користь і навіть надала сам документ, справжність якого племінники не визнали... Усе скінчилося полюбовною домовленістю — по 50 відсотків на користь кожної зі сторін. А от щодо «Маленького Принца», то Консуело залишилася ні з чим. Тільки родина дістала моральні права на цей твір. 

— Це як? 

— Право вирішувати, що з «Маленьким Принцом» можна робити, а що — ні... Наприклад, продовження історії, фільм, переклади, похідні товари... 

Веронік кашляє знову. Я огортаю її руками, ніби шарфом, і шепочу: 

— А я думав, що Маленький Принц, якого вкусила змія, зник і залишив по собі тільки зірку... 

Вона випростується з моїх обіймів і дивиться на мене як на найнаївнішого хлопчика у світі. 

— Думаю, вони зрозуміли його цінність. Найпершою реакцією цих ділків було помістити зірку, а точніше астероїд Маленького Принца до банку. Тож вони написали його назву на папірці — В-612 і поклали в шухляду, яку замкнули.  А значить, Маленький Принц належить їм, як зірки — ділкові з казки. Не досить поетично, але дуже серйозно!

 Передзамовити трилер Мішеля Бюссі  «Код 612: Хто вбив Маленького Принца?»

Більше трилерів за посиланням на сайті інтернет-магазину laboratoria.pro

В нашому інтернет-магазині представлені книги українською у різних форматах. Паперове видання, електронна книжка чи аудіоформат — обирати лише вам. Ми видаємо нонфікшн і художні книги, книги про психологію, бізнес, суспільство та інші теми, які сьогодні є актуальними