Війна в міжвоєнний період. Уривок з книги «Поговорімо про Ізраїль»
Що нам треба знати про Ізраїль? На цих землях уже ціле століття триває ізраїльсько-палестинський конфлікт. З чого все почалося? Як реагує світова спільнота? Який урок дають ці трагічні події для України? Міжнародний експерт з ізраїльсько-палестинського питання Деніел Сокач викладає непросту історію цього краю від біблійних часів до сьогодення. Об’єктивно описує конфлікт від його зародження у XIX столітті до останніх обстрілів у травні 2021-го. Деніел Сокач пояснює, чому кожен поворот подій у цій країні привертає так багато уваги і викликає у світі стільки суперечок. Публікуємо уривок з книжки «Поговорімо про Ізраїль».
Суецька криза 1956 року: війна в міжвоєнний період
У 50-х роках ХХ століття, коли Ізраїль визначався зі своєю ідентичністю, арабський світ переживав період величезних змін. У 1952 році група офіцерів армії Єгипту на чолі з харизматичним Гамалем Абделем Насером скинула єгипетську монархію і взяла владу в країні під свій контроль. Через два роки Насер став президентом. Авторитарний і затятий прибічник панарабського націоналізму, Насер дуже хотів, щоб британці та французи вивели свої сили з баз у регіоні. Крім того, він активно виступав проти Ізраїлю і розумів, що останній може бути дуже потужним інструментом у його політиці. Він швидко став культовою фігурою не лише в Єгипті, а й в усьому арабському світі. Насер був молодий, сучасний, світський, його шарм сягав поза кордони країни. Його провокативна пропаганда проти Ізраїлю збуджувала арабський світ, хоч і відволікала увагу від тиранії Насера та зловживання владою всередині країни.
Пропаганда Насера посилила тривожні настрої в Ізраїлі. Після того як ізраїльські сили раптово напали на підконтрольну Єгипту Газу у відповідь на підтримку, яку єгипетська військова розвідка надавала антиізраїльським бойовикам, Насер дав зелене світло палестинським терористам, що базувалися в Газі, на проникнення в Ізраїль. Крім того, він звернувся до СРСР з проханням надати Єгипту зброю, з чого почалась Холодна війна, коли Радянський Союз передавав озброєння Єгипту й Сирії, а Франція та США — Ізраїлю.
З укріпленням статусу та зміцненням авторитету Насер став наймогутнішим і найбільш обожнюваним лідером в арабському світі. Водночас для багатьох інших він став ворогом номер один. Британці вважали, що він становить загрозу для їхніх інтересів на Близькому Сході, французи побоювались, що його панарабський націоналізм може спровокувати повстання проти французької влади в їхній північноафриканській колонії Алжирі, а для ізраїльтян він був найбільшою загрозою. І всі три країни хотіли цієї загрози позбутися.
У липні 1956 року, одразу після того, як Насер звернувся по допомогу й співпрацю до СРСР, Велика Британія та США відкликали фінансування масштабного єгипетського проєкту з побудови Асуанської греблі, що мала стримувати й контролювати води Нілу. Проєкт мав надзвичайне значення для планів Насера щодо модернізації країни. У відповідь на це Насер націоналізував Суецький канал, що з’єднує Середземне море з Червоним, а через нього — і з Індійським океаном. У такий спосіб він узяв під контроль водну артерію, надважливу для Британії та Франції, які збудували канал і тепер управляли ним. Цей крок разом з блокадою ізраїльських кораблів та суден, що прямували до Ізраїлю та намагались дістатись до порту Ейлат, ще дужче зміцнив статус Насера як героя в арабському світі, але водночас викликав ще більшу паніку в британців, французів та ізраїльтян.
Разом вони вирішили, що настав час зупинити його.
Три країни розробили таємний план нападу на Синайський півострів у Єгипті, за яким вони мали взяти під контроль Суецький канал і в процесі цього принизити, а ще краще скинути Насера. Бен-Ґуріон ще й сподівався, що вторгнення принесе розширення кордонів Ізраїлю, але його нових друзів це не особливо цікавило. Американці прагнули дипломатичного вирішення кризи й виступали проти ідеї того, щоб французи й британці брали участь у такій небезпечній схемі. За планом таємних союзників, усе мало виглядати так, наче Ізраїль самотужки вторгся на Синайський півострів. Після того як він нападе, а Насер відмовиться йти на поступки (як вони очікували), дві європейські країни почнуть вимагати припинення вогню та введуть туди «миротворчі війська».
Цей ненадійний план мав досить успішний для таємних союзників початок. Ізраїльтяни вторглись на Синайський півострів 29 жовтня, а єгиптяни (як і очікувалось) відкинули пропозицію англійців і французів щодо перемир’я. Тоді Британія бомбардувала єгипетські авіаційні бази, Насер вивів свої війська з півострова й ізраїльтяни швидко вийшли до Суецького каналу. 5 жовтня туди ввійшли британські та французькі війська, але далі справа провалилась. «Таємний» союз було викрито, — те, що ці три країни були в змові, було очевидним для всіх — і світ був обурений спробами Ізраїлю та двох колоніальних держав, що втрачали свою колишню могутність, гратися з вогнем на Близькому Сході. США були розгнівані та змусили Британію і Францію закінчити цю операцію, а також виступили із засудженням нападу в ООН.
Урешті-решт, таємним союзникам вдалося досягти мало чого з того, що вони хотіли. Так, військових цілей вони досягли досить швидко, але перемога була нетривалою. Під сильним тиском з боку США Ізраїль вивів війська з Синайського півострова. Суецька криза призвела до приниження та краху британського уряду і ознаменувала кінець англійського панування на Близькому Сході. Вона не стала й засобом залякування, як того сподівались французи, — у 1962 році алжирці вигнали їх зі своєї країни й проголосили незалежність.
Для Насера Суецька криза була військовою поразкою — таємні агенти швидко розбили єгипетські збройні сили, — зате важливою політичною перемогою. Після кризи він став ще популярнішим в арабському світі, його вважали героєм, що вистояв перед могуттю Франції, Британії та найбільшого ворога арабського світу — Ізраїлю. Проте Бен-Ґуріону вдалося отримати невеличку поступку, що через десять років виявиться надзвичайно важливою: ООН мала забезпечити присутність миротворчих військ на Синайському півострові, і якщо Єгипет знову блокуватиме їхні судна, заявив Ізраїль, він вважатиме це актом військової агресії.
