Останній потяг до Лондона

Скільки б не було написано книг про Другу Світову Війну, але історії ці завжди торкають за душу і не можуть не викликати сліз. Спочатку описується період, коли до війни залишилося зовсім мало часу. Люди живуть своїм щасливим життям, усі рівні та думають, що Гітлер просто божевільний і він нічого не доб'ється. Але в один момент ця людина перевертає життя усієї Європи з ніг на голову, і тепер не зрозуміло хто ворог, а хто друг. Страшно те, на скільки швидко люди прийняли цей політичний стан анархії, підтримали його і стали його складовою ланкою. На скільки людина в мить може перетворитися на звіра, розуміючи, що за вчинені злочини її не покарають, а навпаки винагородять. Читач спостерігає за життям двох сімей, але більше за дітьми. Штефан з єврейської сім'ї, його подруга Зофі ні, але життя у обох стає дуже складне, коли нацисти увірвалися в Австрію. Вони підпадають під програму вивозу дітей з окупованих територій, хоча у кожного є свої моменти, які постійно загрожують дітям смертю. Сама історія розповідає не про воєнні дії, чи те, як доросле населення переживало часи війни. Ні, книга розповідає про дітей, які ще вчора гуляли з друзями та весело проводили час, а тепер їхніх батьків вбито, а вони не розуміють, що коїться. Дуже страшна книга, але страшніше те, що написана на основі реальних подій.

Немає більшого болю для матері, ніж віддати свою дитину у невідомість. Аби лише врятувати дитяче життя. І хтозна може ця розлука назавжди стане вічною.

Ще одна віха з історії трагедії геноциду єврейського народу на прикладі окремо взятої родини.

Та передусім ця книга - це шана усім сміливцям, котрі були залучені до операції "Кіндертранспорт", завдяки якій було врятувано майже 10 тисяч дітей, транспортовуючи їх впродовж непевного часу з грудня 1938р. до 1 вересня 1939р. із Відня до Британії. Тут поруч із вигаданими персонажами авторкою вплетено реальних історичних постатей, а саме змальовано діяльність головної координаторки проекту Гертруди Вейсмюллер-Меєр. І звісно повною протилежністю їй постає історична особа - Адольф Ейхман, який безпосередньо відповідав за переслідування, вигнання та депортацію євреїв, і відповідно винищення єврейського народу.

Помітно як зумисне у книзі демонструється політика невтручання багатьох країн, що в результаті зумовило до трагічних наслідків. Виявляється політики набагато слабкодухіші у порівнянні із відважністю дітей.

Що найцінніше, це те, що з цією історією переконуєшся, наскільки віра матері у безпечне майбутнє своїх дітей сильніша за надію в те, що будь-коли їм доведеться побачитися знову. Так було у у 1939р. із дітьми "Кіндертранспорту", так було у 1945р. із "вовчими дітьми" зі Східної Пруссії, так було у 2022р. з маленькими українцями. Згадаймо, як у перші дні повномасштабного вторгнення 5-річний хлопчик сам-на-сам зі сльозами на очах перетинав кордон Польщі, а 11-річний хлопчик із Запоріжжя самостійно дістався Словаччини.

Бо поки в світі вершитимуть зло всемогутні правителі, поки всяка наволоч розгортатиме війну на чужих територіях, поки загарбники ґвалтуватимуть дітей та жінок, поки палатиме батьківщина в огні, доти матері у невіданні завтрашнього дня, аби вберегти своїх дітей, відправлятимуть їх у світ за очі. Й до тих пір курсуватимуть у невідомість "кіндерпоїзди". І завжди знайдуться ті, хто рятуватиме чужих дітей, ризикуючи своїм життям.