0 Кошик 0,00 грн
0 Кошик 0,00 грн

Автори Лабораторії: Шеллі Рід про свій обов’язковий атрибут у мандрах, захоплення затопленими містами та хаотичний шлях до створення роману

Рубрика знайомства із закордонними авторами продовжується, і сьогодні детальніше про авторку роману «Шлях ріки» — Шеллі Рід. Глибоку історію, натхненну реальними історичними подіями, вона створювала протягом дванадцяти років на різних етапах свого життя, саме тому в книжку закладено безліч сенсів і проблематик, близьких авторці. Про неможливість читати художню літературу, любов до природи та неочікуване навіть для самої письменниці написання роману — читайте  в матеріалі!

Фото авторки "Шлях ріки" Шеллі РідФото: Енді Тіппі

Література до душі

Я обожнюю читати, я ладна була б робити це весь час. Коли пишу, я читаю дуже багато віршів. Поезія виводить мене з письменницького блоку. Також полюбляю нон-фікшн. Але геть не можу читати чужу художню літературу, коли пишу власну, бо ризикую просто заплутатися в сюжетах. Та це не означає, що я її не люблю, навпаки. Особливо мені до душі роботи Мерилін Робінсон — вона завжди була й буде для мене взірцем. Мені також подобаються книжки Вірджинії Вулф та деяких американських класиків XIX століття. Я здобувала ступінь бакалавра, магістра та доктора в галузі літературознавства й філософії, тому у свій час перечитала безліч творів. Мене направду вражає різноманітність і широта літератури.

Обов’язковий атрибут походів письменниці

Ми з чоловіком і дітьми досить часто ходимо в походи, але частіше я роблю це сама через одну просту причину: я полюбляю писати на природі. Завжди, коли подорожую, я беру із собою лише найнеобхідніше: зубну щітку, запаси їжі, воду та, обов’язково, ручку й зошит. Хоч яким би важким не був мій рюкзак, там завжди лежатимуть матеріали для письма. Направду, на природі я пишу якнайкраще. Розумієте в чому справа, я маю дуже погану пам’ять, але також маю чудові щоденники, де записую свої плани, думки й враження. Я просто заповнюю сторінку за сторінкою, спостерігаючи за природою і розмірковуючи на важливі теми.

Зокрема я люблю писати на в старому будиночку біля озера, що вже кілька десятиліть поспіль належить поколінням нашої сім’ї. Рідні пейзажі там бувають напрочуд глибокими й пронизливими.

Чим далі простягатиметься моя дорога в пустелю, чим глибше я заходитиму в ліс, чим вище підійматимуся на гору — тоді я відчуваю себе по-справжньому щасливою. У видатного норвезького філософа Арне Несса є один вислів, до якого я повертаюся знову й знову: «Чим меншими ви почуватиметеся поряд із горою — тим більше ви наближатиметеся до її величі». Мені дуже близька ця думка, адже ми, люди, в усій своїй вразливості все-таки здатні по-своєму усвідомлювати всю ту велич знань, яка належить горам, рікам і морям.

Про створені книжки «Шлях ріки»

Фото книжки "Шлях ріки" Шеллі РІдІдея для книги з’явилися з образу Вікторії. Задовго до того, як історія почала набувати чітких контурів та обростати подіями й персонажами, я почала уявляти собі молоду жінку, трохи наївну та стійку. В неї не було жодного реального прототипа, Вікторія — збірний образ багатьох скромних, непоказних та сильних жінок, що живуть на ранчо та фермах. Я дуже багато про них чула від своїх родичів: наша сім’я вже протягом кількох тривалих років володіла присадибними ділянками, ранчо та фермами, тож ця тема була мені знайома. Власне, тому я й намагалася надати головній героїні більше автентичності та живості. Її сильне, але розбите серце, її злети й падіння як персонажки протягом всього твору — я прагнула, аби Вікторія була тою, в кому читачі бачитимуть водночас свою вразливість і силу. Вона прекрасний приклад людини, що стикається зі складними обставинами та вибором, але знаходить спосіб продовжувати рухатися вперед.

Колись я проводила купу досліджень щодо будівництва водосховища Блу-Меза — найбільшу водойму в штаті Колорадо, де я виросла — адже з дитинства знала, що на його дні знаходяться три затоплених міста. Серед них було таке собі поселення Айола. Я не могла викинути це зі своєї голови: а що було б, коли місто не затопило? І коли я перемістила Вікторію в незатоплене Айолу й пов’язала її з Вілсоном Муном — нариси книги набули нових кольорів. Чим більше я вивчала Вікторію, тим більше я захоплювалася нею і відчувала потребу розповісти її історію якомога глибше. Теми, висвітлені в книзі — про переїзд, сім’ю, дім, упередження, втрату та силу — всі вони мені близькі й дійсно важливі.

«Ого, то я пишу роман?»

Я завжди знала, що хочу бути письменницею. У дитинстві я дуже багато писала й буквально думала оповіданнями. Так одного разу в третьому класі нам задали написати твір на дві сторінки. Я написала книгу на 66 сторінок.

Втім я ніколи й подумати не могла, що стану романісткою. Я починала з короткої художньої прози, а потім узялася за публіцистичні тексти для журналів. Та й пишучи перші нариси цієї історії, я навіть не підозрювала, що це буде роман. Мій процес письма досить хаотичним — я писала трошки тут, трохи там, чи навіть не дивилася на свої записи місяцями, коли не мала на це часу, а потім знову до них поверталася. І в один момент я настільки заглибилася в сюжет та характер Вікторії, що різко усвідомила — «Ого, то я пишу роман?»

Але серйозно за написання книжки я взялася лише коли втратила важливу для себе людину. То був важкий період, бо незадовго після цього моєму чоловікові зробили операцію на мозку, а в мене виявили страшну хворобу. Мені терміново потрібно було перемкнути фокус із гнітючої реальності на щось інше, щось нове й творче. Тоді я й вирішила зосередитися на книжці.

Історія Вікторії — про те, як вона врешті стала собою. Водночас це й історія становлення мене як письменниці, якою я хотіла себе бачити.

У матеріалі використано уривки з інтерв'ю Шеллі Рід для Dymocks Booksellers, Alta Journal, Moab Sun News та Moms Don't Have Time to Read Books

Замовити книгу «Шлях ріки»

Більше зарубіжної прози шукайте за посиланням у книжковому інтернет-магазині laboratoria.pro

Відгуки і рецензії
Поки немає коментарів
Написати коментар
Ваше Ім’я*
Ваш Email*
Введіть текст*